С и л а.
Не мале те, чого досить для прожиття, врештi, це i є статок та багатство.
Байка 10. Дві курки
Випало якось Дикiй Курцi залетiти до Домашньої.
— I як це ти, сестро, живеш у лiсах? — спитала Домашня.
— А точнiсiнько так, як iншi лiсовi птахи, — вiдповiла Дика. — Годує мене той самий Бог, що й диких голубiв.
— Вони ж лiтати добре можуть,— проказала господиня.
— Це так, — згодилася Дика, — одначе i я можу лiтати й цiлком задоволена крильми, якi менi дано вiд Бога...
— Ось у те я, сестрице, не можу повiрити, — сказала Домосида, — бо я ледве-ледве можу перелетiти он до того сарая.
— Не перечу, — каже Дика, — але дозвольте, голубонько моя, згадати, що ви з мальства, як тiльки народились, зволите на подвiр'ї гнiй гребти, а я щодень мусила досвiдом поповнювати своє лiтання.
С и л а.
Багато хто, не маючи змоги щось зробити, не вiрить, що можуть це iншi. Безлiч є таких, хто з солодкої млостi вiдученi мандрувати пiшки. Це свiдчить, що практика без природженостi бездiльна, а природженiсть утверджується працелюбнiстю. Яка користь знати, як робиться дiло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвiд — це одне й те ж. Вона не в знаннi самiм живе, а в роботi. Знання без дiла — це мука, а дiло — без природи. Ось чим рiзниться scientia et doctrina*.
* Знання та наука (латин.)
Байка 11. Вітер і Філософ
- А щоб тебе чорт забрав, проклятий!..
- За що мене лаєш, пане Фiлософе? — спитав Вiтер.
— За те, — вiдповiв Мудрець, — що, як тiльки я вiдчинив вiкно, аби викинути часникове лушпиння, ти так вiйнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столi й свiтлицi. Окрiм того, ти перекинув i розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папiрця тютюн, засмітив усю тарiль зi стравою, яку я збирався по працi з'їсти...
— Та чи знаєш ти, — сказав Вiтер, — хто я такий?
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фiлософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навiть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тiнь...
— А коли я,— каже Вiтер, — тiнь, то є при менi й тiло. Це достеменне — я тiнь, а невидима в менi Божа сила — мов тiло. Як же менi не вiяти, коли мене наш всезагальний т в о р е ц ь i невидиме всемiстиме єство рухає.
— Знаю, — сказав Фiлософ, — що в тобi є живе єство i воно неповинне, оскiльки ти Вiтер.
— І я знаю, — каже Дух, — що в тобi стiльки ж розуму, скiльки у тих двох мужичкiв, з яких один, нахилившись, привiтав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли вiн вiяв її, а другий зробив менi такий же комплiмент, коли я не давав йому вивершити стiг сiна. Ти мiг би бути в них головою.
С и л а.
Хто на погоду i врожай сердиться, той замiряється на всетворящого Бога й гордіє.
Байка 12. Оселка і Ніж
Нiж розмовляв з Оселкою:
— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити й бути ножем...
— Коли б я гострити не годилась, — сказала Оселка, — то не вiдмовилася б піти за вашою порадою i станом. Але нинi люблю вас саме тому, що не хочу бути мiж вас. Бо як не кажiть, а, ставши ножем, нiколи стiльки сама не перерiжу, скiльки всi тi ножi й мечi, якi за життя своє наточу. А в наш час на оселки великий сутуж.
С и л а.
Народжуються i такi, що не хочуть женитися i йти на вiйськoву службу, щоб iнших вiльнiше навчати розумної чесностi, без котрої будь-який суспiльний стан нечинний.
Байка 13. Орел і Черепаха
На похилiм до води дубi сидiв Орел, а поблизу Черепаха своїй братi проповiдувала таке:
— Пропадай воно, оте лiтання! Покiйна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навiки згинула, як видно з переказiв[13], за те, що почала цi гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!..
— Слухайно, дурепо! — обiрвав її проповiдь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що лiтала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Лiтання нiколи не гiрше повзання.
С и л а.
Марнославство i прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкiдливiше для них буває, чим вищий стан. І зовсiм небагатьох мати зродила, примiром, до фiлософiї та янгольського життя.
Байка 14. Сова і Дрізд
Тiльки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.
— I не злить вас, панi, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?
— Анiтрохи,— вiдповiла та.— Вони й помiж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлостi, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чiпають, при тому й афiнськi громадяни мають мене в пошанi[14].
С и л а.
Лiпше з одним розумним та добрим душею жити в любовi та шанi, анiж з тисячею дурнiв.
Байка 15. Змія і Буфон
У час, коли Змiя скинула линовище, її побачила Жаба.
— Бог з вами, пані! — гукнула здивовано.— Вiдмолодiли! Що за причина? Прошу сказати...
— Я вам залюбки можу порадити,— каже Змiя.— Ходiть за мною.
