нього з рук міс Кінгман, Гатлінг був «приреченим» і знав це. Слейтон чекав тільки випадку; він хотів так знищити суперника, щоб самому залишитися осторонь і не налаштувати ще більше проти себе міс Кінгман. Гатлінга могла врятувати тільки втеча. Але як втекти звідси? Ні пліт, ні човен не могли рухатися в цій зеленій каші водорослей. Терніп подав йому думку про втечу на німецькому підводному човні.
У найсуворішій таємниці готувалася втеча.
У змові брали участь, окрім Гатлінга і Терніпа, міс Кінгман, Симпкінс, дружина Терніпа і три матроси, які дещо розумілися на роботі з машинами. Потрібно було тільки привести човен до ладу.
— Ну що? Ходімо!
— Ох, ходімо! — покірно відповів Терніп, і вони рушили далі.
Човен справді виявився у відносному порядку. Дещо заіржавіло, дещо вимагало налагодження. Але всі основні частини механізму були цілі. Був навіть радіотелеграфний апарат.
Почалися ремонтувальні роботи. Вони посувалася поволі. З великою обережністю доводилося пробиратися вночі обхідними шляхами повз «резиденції», де стояла варта, і працювати до зорі, щоб за годину до світанку повернутися назад.
Повільно човен був приведений до ладу і наповнений провізією: консервами, хлібом і вином. Але за два дні до відплиття трапилася одна неприємна несподіванка. Захопившись роботою, Гатлінг дещо запізнився. Коли він повертався назад з двома матросами, їм стрілися остров’яни з партії Слейтона, які вийшли на зорі ловити рибу. Вони підозріло оглянули Гатлінга та пройшли повз… Не доводилося сумніватися, що Слейтон сьогодні ж дізнається про цю підозрілу нічну прогулянку Гатлінга в товаристві двох матросів і вживе заходів…
Треба було діяти негайно.
І Гатлінг розпорядився зараз же сповістити учасників втечі, щоб вони озброїлися (це було передбачено) і йшли до підводного човна. Острів прокинеться не раніше як через годину. Цього було достатньо. Через двадцять хвилин усі утікачі зібралися.
З мимовільним хвилюванням вони вирушили до підводного човна.
Він завчасно був відведений на відносно вільне від заростей місце, де можна було занурити його у воду. Невеликий пліт стояв біля старого пароплава.
II. ВТЕЧА
Утікачі помітили погоню. Вона наближалася від «гори» — найвищого фрегата, спускаючись похилим містком. Треба було поспішати.
Терпін і його поважна половина знемагали від утоми, наздоганяючи молодих супутників. З палуби на палубу — вгору, вниз, вгору, вниз — по хистких містках бігли Гатлінг, міс Кінгман, подружжя Доде-Терніпи, Симпкінс і три матроси.
Пропустивши повз себе всіх, Гатлінг затримався біля вузького містка, що з’єднав уламки каравели із стареньким пароплавом, зламав дошки і кинув їх у воду. Таким чином вдалося затримати погоню, якій довелося від цього місця пробиратися обхідними шляхами.
Чути було, як Слейтон, що очолював погоню, голосно лаявся біля зруйнованого містка.
Утікачі виграли час, щоб відплисти на плоту від берега у напрямку підводного човна. Але плисти доводилося надто повільно. Хоча тут було відносно вільне від водоростей місце, все ж таки «саргаси» чіплялися за пліт і щохвилини доводилося зупинятися і руками розчищати шлях.
Пліт ледве перетнув половину шляху, а погоня вже підходила до того місця, звідки відпливли утікачі.
— Здавайтеся! Поверніться, або я нікого не залишу живим! — кричав з «берега» Слейтон, вимахуючи гвинтівкою над головою.
Замість відповіді один з матросів з плоту насварився кулаком.
— А, собака! — закричав Слейтон і вистрілив.
Куля ударилася в пліт.
Зав’язалася перестрілка.
Остров’яни мали більш вигідну позицію. Вони перебували під прикриттям щогл і уламків, тим часом як пліт був увесь на видноті.
Серед переслідувачів було все населення острова.
— Господи! — промовила стара Терніп. — Погляньте, міс, навіть Меггі Флорес приперлася зі своїм бебі; вона онде, визирає з-за палуби, бачите?
Слейтон щось наказав. Частина остров’ян спустилася до води і почала нашвидку збивати пліт. Утікачі атакували їх пострілами. Ось впав у воду один… ось і другий, змахнувши рукою, із стогоном вибирається на палубу рибальського баркаса…
Утікачам досі таланило. Остров’яни, відвиклі стріляти, не могли влучити в ціль. Кулі лягали навкруги плоту, піднімаючи бризки. Невдовзі, проте, один з матросів на плоту був поранений в ногу. Куля пронизала вуаль, що маяла на голові міс Кінгман. Гатлінг запропонував жінкам лягти.
З острова вже відпливав пліт з п’ятьма озброєними остров’янами.
Утікачі веслували, вибиваючись з останніх сил. Ось, нарешті, і човен, що підноситься своєю надводною частиною, з невеликим містком угорі.
Гатлінг скочив на човен, відкрив люк і спустив жінок. У цей час його поранили в плече. Збліднувши від кровотечі, він продовжував віддавати накази.
— Проклятий Слейтон! — вигукнув матрос ірландець, побачивши рану Гатлінга. — Я ж пригощу тебе! Чекай!
І, ретельно прицілившися, він вистрілив. Фергус Слейтон випустив рушницю з рук і впав. Груди його забарвилися кров’ю.
Видно був, як на його поклик до нього підійшла Меггі і, схиляючись, простягнула дитину. Слейтон слабіючою рукою торкнувся голови дитини і щось говорив Меггі і Флоресу…
Але стежити за цією сценою утікачам не було часу: погоня на плоту вже причалювала до підводного човна. І в той час, як люк підводного човна закрився за останнім з утікачів — Гатлінгом, остров’яни вже дерлися до містка…
Човен затремтів і почав швидко занурюватися у воду… Розгублені переслідувачі, втрачаючи опору, що йшла з-під ніг, заборсалися у воді і, плутаючись у водоростях, почали видиратися на пліт.
Момент занурення екіпаж підводного човна відзначив криками «слава!».
Останні побоювання зникли: механізм діяв бездоганно. Яскраве електричне світло заливало каюту. Мотор працював без перебоїв. Легені дихали вільно.
Але радіти ще було не час. Поранені вимагали турбот. Міс Кінгман і стара Терніп узяли на себе роль сестер милосердя. Пораненому матросу перев’язали ногу, Гатлінгу — плече.
З великими зусиллями вдалося покласти Гатлінга на ліжко. Його лихоманило, плече опухло та боліло, але він хотів сам керувати човном.
Уночі йому стало гірше. Стара Терніп, стомлена втечею і хвилюваннями дня, пішла спати, і біля хворого залишилася чергувати міс Кінгман.
Гатлінг не спав. Вівіана змочила йому скроні водою.
Він слабо посміхнувся і сказав:
— Дякую вам… я відчуваю себе краще… не стомлюйтеся, відпочиньте.
— Я не втомилася!
— Як все це дивно! — почав він після паузи. — Вам випало на долю доглядати злочинця…
Міс Кінгман спохмурніла.
— Не говоріть про це!
— А я чомусь хочу говорити сьогодні саме про це. Скажіть, міс Кінгман, відверто, ви вірите в мій злочин?
Міс Кінгман зніяковіла.
— Я не знаю, чи скоїли ви злочин, але я знаю, що ви кращі за багатьох так званих «чесних людей», —
