лiтак 'Латам' не дає про себе нiяких звiсток. Ще через кiлька днiв вже почали писати про рятувальну експедицiю на допомогу 'Латаму'.
'НОРВЕГIЯ ВТРАТИЛА СВОГО ВЕЛИКОГО ГЕНIЯ',- повiдомляв заголовок 'Норгес Фолк' за 1 вересня 1928 року. - 'Рибальське судно 'Брод' пiдiбрало вчора поблизу Фунгло поплавок лiтака, що, безперечно, належав 'Латаму'. На жаль, тепер вже немає сумнiву, , що наш великий i безсмертний Амундсен загинув разом зi своїми вiрними друзями. На всiх державних будинках вивiшено траурнi прапори'.
- Отже, Амундсен загинув... - прошепотiв Северсон i похилив голову. Тiльки я й був урятований... А чи знайшли хоч його труп?
Наташа мiцно стиснула йому руку:
- Нi. Вiн спить, мабуть, у вiчнiй кризi, яка лишилася в Арктицi. Однак ми, безперечно, знайдемо його. I його, i Валетте, i решту ваших друзiв. I, можливо, ви ще зустрiнетесь з ними...
У Северсона запаморочилось в головi.
'Так ось чому так зволiкали з усякими поясненнями!.. Я, виходить, лишився один-однiсiнький, без родичiв i друзiв, мiж чужих людей... Це жахливо!'
З гарячкових думок його вивiв схвильований голос Наташi:
- Забудьте про минуле, Северсон! Минулого вже не можна повернути, i ви, безперечно, не шкодуватимете за ним, коли дiзнаєтесь, з якою радiстю ми прийняли вас до себе, яке прекрасне й багате життя вiдкривається перед вами зараз...
Митько, який досi тихенько тулився в куточку, пiдбiг до Северсона i обняв його:
- Не гнiвайтесь на мене... Хочете, ми будемо добрими друзями? Пiдете завтра зi мною подивитись атомну електростанцiю, де працює мiй батько?
Невидющим поглядом Северсон дивився кудись у землю i, здавалось, не чув нiчого.
- Краще було б, коли б ви знайшли Амундсена... - прошепотiв вiн сумно. - Наташо, я хочу додому... Додому, в Норвегiю...
Дiвчина взяла його за руку:
- Ще трошки терпiння, друже... Ще шiсть тижнiв лiкування - i ви будете цiлком здоровi. Цей час збiжить, як вода, а потiм я сама проведу вас додому, - якщо вам буде приємне моє товариство, звiсно. Викиньте з голови похмурi думки. Повiрте, нам без вас буде дуже сумно. Ми вже звикли до вас, ви просто наш. Всi ми вас насправдi любимо, а я... я себе почуваю вашою матiр'ю... хоч i народилась на кiлька десяткiв рокiв пiзнiше вас.
Северсон потиснув Наташину руку i сумно посмiхнувся:
- Такого невдячного пацiєнта ви, мабуть, нiколи не мали... - вiн повернув голову до вiкна i задивився на верхiв'я дерев. Повiльно, через силу продовжував: - В мене голова замалим не лусне... Коли б хоч знати, що, власне, зi мною сталось i як я до вас потрапив... Наташо, можете ви менi про це розповiсти?
Митько нiби цього тiльки й чекав:
- Василю Володимировичу, а може, продемонструємо товаришу Северсону кiлька стерео про нього?
Бiблiотекар замахав руками:
- Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Якi ще там 'стерео'?! звернувся вiн до Северсона, а потiм з нiмим запитанням подивився на Наташу.
- Дайте, Василю Володимировичу... - зiтхнула дiвчина. - Може, так буде краще.
З дивним навiть для самого себе спокоєм Северсон стежив за рухами лiтнього бiблiотекаря. Той сiв до великого овального столу; як на телефонi, набрав якийсь номер. На екранчику спалахнула лiтера 'С'. Пiд нею тричi блимнула зелена лампочка; на лiвому крилi стола вiдкрилась засувка. Бiблiотекар простяг до неї руку й витяг кiлька металевих коробок.
- Почнемо з першої частини?
- Звичайно... - тихо вiдповiла Наташа.
Бiблiотекар засунув коробочку в нiшу проектора i натиснув на одну з кнопок. На протилежнiй стiнцi з'явився портрет Северсона.
- 'Син Пiвночi', стереофiльм Олексiя Черепанова та Наталiї Орлової... - пролунав незнайомий басовитий голос.
- Це було року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого... - продовжував диктор в той час, як крiзь портрет почали проступати обриси портового мiста.
- Тромсе!.. - прошепотiв Северсон.
- Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальнi кадри вашого вильоту, сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.
Потiм iшли фотографiї Амундсена та 'Латама', а за ними - маленька карта з рухомим лiтачком, який просувався в напрямку Шпiцбергену. За групою островiв вiн несподiвано зник, а замiсть нього з'явився червоний кружечок.
- Десь у цьому районi 'Латам' зазнав аварiї... - пояснював диктор. Спостерiгач лiтака Северсон невiдомо як потрапив на берег безiменного острiвця, де й замерз. Збiгали роки, минали десятирiччя. Надiйшли величнi днi визволення всього людства. Здiйснились передбачення Маркса та Ленiна: капiталiзм та iмперiалiзм зiйшли зi сцени iсторiї. Назавжди зникла небезпека вiйни. Велетенськi творчi сили, якi гайнувалися ранiше на створення засобiв знищення, звiльнились тепер для найпрекраснiшою: для боротьби за щасливе сьогоднiшнє i ще прекраснiше майбутнє людей. Настав небачений розвиток технiки й науки. Вже через двадцять п'ять рокiв пiсля усунення небезпеки вiйни людство мало таку силу, що могло стати на бiй з Сахарою i Арктикою. На протязi наступних п'яти рокiв ми витiснили льодовики аж до Пiвнiчного полюса.
I ось на цьому славетному переможному шляху i було знайдено Северсона...
Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючi подiї.
Бергер доповiдає Всесвiтнiй Академiї, що в одному з льодовикiв на крижаному острiвцi знайдено невiдому людину в одязi пiлота двадцятих рокiв двадцятого столiття. Вiн лежить скоцюрблений у прозорiй кризi, наче спить. Голова його - на лiвiй руцi, а правою вiн притримує шкiряне пальто.
На острiв приземляється вертолiт. З нього виходить група лiкарiв-тарабкiнцiв. Спецiальним iнструментом вони вирiзають великий крижаний куб з тiлом людини i з допомогою кранiв навантажують на лiтак.
На екранi з'являється Москва, а потiм велика лабораторiя.
- У кишенi невiдомого було знайдено вiйськовий бiлет... - звучить голос диктора, i на екранi з'являється знiмок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в водi: лiтери тексту розмазанi i перетворились на бруднi смуги. В графi: 'Прiзвище' - видно тiльки '...е...сон'.
Фотографiю книжки змiнює кадр у лабораторiї. Усмiхнена чорнява дiвчина (Северсон одразу ж упiзнає в нiй Наташу) каже:
- 'Е...сон' - це менi не зовсiм подобається. Знайшли ми його на пiвночi, то й будемо поки що називати Северсоном.
- Рiк важкої i вiдповiдальної наукової працi, рiк упертої боротьби з невблаганною природою... - продовжує диктор. - I нарештi все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати... Северсон вимовляє перше слово... Наука святкує одну з найбiльших перемог... Смерть поступилась!.. Стереофiльм закiнчився. В залi лунає музика, яка пiдносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!
Северсон зворушений.
- Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. - йому перехопило дух.
У Наташi очi сяють щастям. З радостi вона б розцiлувала Северсона!
Криза минула. Тепер можна смiливо стати перед Тарабкiним i сказати: наш любий Северсон уже живе в теперiшньому часi!
Роздiл IХ
В краю
чудес
Северсон пiдiйшов до широкого вiкна. Зупинився, вражений.
Перед його очима розляглась чудесна картина. До яскраво-синього неба зводились велетенськi палаци, прикрашенi статуями та барельєфами. На вершинi одного з них стояла велична бронзова постать з простягненою вперед правою рукою. Фундамент цiєї багатоповерхової будови губився в зеленi великого
