давав необхiднi пояснення...
Знову Валерiю одягнули шолом, а коли було необхiдно говорити, на очi спадали чорнi екрани, i Старий передавав Валерiю зоровi зображення думок, якi пояснювали все, що хотiлося космонавтам. Тригуб передавав змiст розмови Вiкторiї...
Велетенська печера, яка починалася вiд вхiдного шлюзу, незабаром перехрещувалася з iншими печерами таких же масштабiв. Все разом, як пояснив Старий, створювало гiгантську сiтку пiдземель по всiй планетi. На перехрестях печер були широчезнi - до кiлькох кiлометрiв у дiаметрi - площi з куполоподiбною стелею, яка здiймалася на п'ятсот метрiв вгору. Стiни пiдземних вулиць i площ, а також куполи, були створенi з синтетичних плит рожевого кольору. Джерела холодного свiтла ядерною походження були схованi за тими плитами i давали рiвне яскраве освiтлення. Без кiнця тягнулися в пiдземеллi, де їхали мандрiвники, ряди небачених рослин.
Вiкторiя торкнула Валерiя за рукав:
- Попросiть, щоб дорога зупинилася! Я хочу побачити їхнi плантацiї...
Валерiй зробив знак. Старий зупинив дорогу, i всi разом вийшли на грунт - справжнiй земний грунт. Вздовж вузенького каналу, по якому швидко мчалася вода, розстилалися по землi повзучi рослини. Вони були всiянi синiми квiтами, пуп'янками плодiв i жовтогарячими плодами, подiбними до динь. Старий зiрвав один з плодiв i подав Вiкторiї. Дiвчина розломила його, i солодко-задушливий запах ударив у нiздрi мандрiвникам. Валерiй узяв половинку i поглянув запитливо на Старого.
- Це дуже цiкавi плоди,- передав той,- нашi землероби вирощували їх на протязi багатьох тисяч рокiв. З кожним поколiнням в плодах з'являлися новi ознаки, необхiднi дослiдникам. Тепер ця робота майже закiнчена, i рослини вирощуються на плантацiях всiєї планети...
- Що ж це за плоди i яке їх значення? - не стрималась Вiкторiя. Старий посмiхнувся, зрозумiвши запитання дiвчини. Вiн опустив на очi екран, те ж саме зробив Валерiй, i мандрiвники взнали таке:
- Я не можу з'ясувати вам всього процесу, пiдбору необхiдних ознак, але скажу лише одне: цi плоди стимулюють всi фiзiологiчнi процеси в органiзмi, активiзують мозок i на сотнi рокiв продовжують життя iндивiдiв, якi систематично вживають плоди.
- Ну, раз так... - почала Вiкторiя i, не закiнчивши, вп'ялася зубами в м'який соковитий плiд. Валерiй, пiднявши екран, зробив те ж саме. Приємний холодок м'якушки плода освiжив пiднебiння, i хвиля оп'янiння вдарила в голови мандрiвникам. Потiм, через хвилю, це почуття пройшло, i Вiкторiя та Валерiй вiдчули, як мозок їх працює чiткiше, все тiло стає легшим i в свiдомостi виникає казкове почуття блаженства.
- Справдi, якi чудеснi плоди, - отямившись вiд подиву, промовив Валерiй. - Треба буде на Землi культивувати такi ж! Це набагато скоротить нашi роботи по продовженню життя...
Вiн звернувся з цим же запитанням до Старого. Той ствердно закивав головою i додав:
- Ми з радiстю вiддамо вам всi свої надбання в будь-яких галузях науки. Це наш обов'язок! До цього зобов'язує солiдарнiсть, яка мусить зв'язувати розумних iстот рiзних свiтiв...
Пiсля цього Старий запропонував мандрiвникам їхати далi. Вiкторiя жартiвливо захопила в жменi води:
- Цiкаво, чи така, як у нас... - i випила. Вода була на смак, як дощова, - очевидно, дистильована.
Валерiй подивився на безкiнечну перспективу казкових плантацiй.
- Невже пiд всiєю планетою тягнуться такi печери? Яка ж праця потрiбна, щоб створити все це, скiльки часу?..
- Все це створювалося за мiльйони рокiв - не дивуйтесь! - вiдповiв Старий...
I знову автоматична дорога повезла мандрiвникiв мiж двома рядами буйних дерев. Вона зупинилася на величезнiй площi. В усi боки вiд неї розбiгалися печери з такими ж дорогами, плантацiями i рядами дерев.
Посерединi площi здiймався до самого купола будинок з блiдоблакитного матерiалу. Характерною особливiстю його була незвичайно нiжна округлiсть лiнiй. Вiкон не було, тому що джерела свiтла будiвники заховали всюди в стiнах. В цьому будинку, як сказав Старий, розмiщувалось управлiння автономної областi планети. Таких областей - кiлька тисяч. Всi вони об'єднувались в єдину планетну сiм'ю, якою керувала Рада Вчених. Освiта тутешнiх iстот унiверсальна, i кожен iндивiд, який досягав певного освiтнього цензу, був зобов'язаний кiлька рокiв входити в комiтети по управлiнню областями. Економiчнi, адмiнiстративнi та культурнi зусилля областей координувались Радою Вчених. Давно вже стерлися всякi нацiональнi чи расовi ознаки, якi в далекому минулому розрiзнювали народи. Тепер тут була єдина мова, єдинi звичаї. Всi досягнення науки спрямовувалися на найповнiше задоволення рiзних потреб розумних iстот...
Валерiя i Вiкторiю запросили в будинок. Вони пiднялися по рожевих сходах i через блакитну арку зайшли в велику залу. Мандрiвникiв оточило багато розумних iстот. Серед них- кiлька осiб, одягнених в блакитнi тунiки. Обличчя їх були нiжними, на головах - круглi чорнi шапочки Це, безумовно, були жiнки. Вони з особливою цiкавiстю розглядали золотокосу тендiтну Вiкторiю, захоплено розмовляючи мiж собою. Чоловiки тримали себе стриманiше.
Старий, який, до речi, був головою комiтету самоуправлiння областi, щось сказав присутнiм. Тi вiдразу вiдiйшли до пультiв, встановлених по боках залу. Спереду засяяв велетенський екран. Старий, надiвши знову шолом, звернувся до Валерiя:
- Тепер по всiй планетi зiбралися представники всiх областей. Якщо дозволите, хай вони подивляться на вас - наших майбутнiх сусiдiв!..
- Ми згоднi i радi, - вiдповiв Валерiй. Ясне промiння вдарило в очi мандрiвникiв
Передача почалася. Старий кiлька хвилин говорив, потiм показав на Вiкторiю i Валерiя.
- Вся планета вiтає вас, - сказав вiн. - Ми щасливi, що зустрiли в Космосi подiбних до нас...
Свiтло погасло. Залишилося лише рiвне випромiнювання стiн. Потiм поволi згасло i воно. Лише попереду сяяв блакитнуватим кольором екран.
- Ми покажемо вам наш свiт, нашi заводи, школи, поля,- сказав Старий.
На екранi виникло внутрiшнє зображення шахти. В штольнi машини, розташованi рядами, випромiнювали короткими iмпульсами блакитнi струменi енергiї, i пiд їх дiєю порода спадала вниз, а потiм стрiчкою конвейєра пливла вгору. На екранi з'явився весь шлях, яким iшов потiк руди. Збагачувальнi фабрики, металургiйнi заводи, лабораторiї з дивними небаченими машинами i апаратами проходили перед зачарованими мандрiвниками...
Технiчний потенцiал планети був такий неосяжний, що розумнi iстоти лише керували машинами... Потiм на екранi з'явилися поля, пiдземнi рiки i озера, а понад ними блакитнi будiвлi, де жили розумнi iстоти. Мiста з'єднувалися спецiальними тунелями, по яких мчалися з швидкiстю звука сигароподiбнi апарати - транспортнi машини...
Валерiй запитав, якою силою приводяться в рух всi машини. Старий вiдповiв:
- Ми використовуємо силу розпаду чи синтезу будь-якого елемента. Апарати нашi працюють практично безкiнечно, тобто до того часу, коли треба замiнити металiчнi частини... Цiєю ж силою ми виштовхнули нашу планету в простiр. По екватору ми розташували ряд могутнiх реактивних дюз. В них використовується енергiя синтезу гелiю - наймогутнiша ядерна енергiя! Ми поволi зупинили обертання планети навколо осi, щоб уникнути катастрофи вiд раптового поштовху, а потiм з допомогою реактивних двигунiв на полюсах виштовхнули планету з її орбiти. Перед тим ми сконденсували атмосферу в спецiальних гiгантських резервуарах, де вона знаходиться в твердому виглядi. Тепер вона вже наполовину використана для штучної атмосфери... Через свiтовий простiр ми летiли з швидкiстю, яка близька до швидкостi свiтла. Рокiв десять таму ми почали гальмувати планету, щоб вивчити умови в вашiй системi...
Старий замовк. На екранi показалося примiщення школи. В просторих залах учнi, сидячи в крiслах, слухали мовчазного учителя. На запитання Валерiя Старий вiдповiв, що вони вiльно передають думки на близьку вiдстань без шоломiв. Цього їхня раса досягла мiльйони рокiв тому. Метод беззвучного зв'язку мiж людьми економнiший i кориснiший. Вiн в основному запроваджений в усiх школах...
Мандрiвники здивувалися, що в мiстах i на полях, де молодi жiнки збирали золотистi плоди, було дуже мало населення. Старий пояснив, що на протязi останнiх тисячолiть, коли вони боролися з холодом i з неймовiрними труднощами переходили жити пiд землю, кiлькiсть населення дуже зменшилася... Тому тепер жiнки тут знаходяться в привiлейованому становищi i не виконують важкої працi. Але ще незрiвняно бiльшою увагою на цiй планетi оточенi дiти...
Могутнi атомнi станцiї, як пояснив Старий, безперервно оновлюють атмосферу пiдземель. Очищати
