Вiд похмурих роздумiв у Твiнаса опустилася голова, iз дзьоба випала вже непотрiбна люлька, i, обiпершись об дверi пiлотової кабiни, вiн задрiмав. Тому не почув, як пiлот промовив:
- Ось що ми зробимо. Так, як я вже маю обидвi руки, то буду катапультуватись я i роздивлюся, як вiдчинити дверi корабля, щоб можна було всiм зiйти на землю схiдцями. Чекайте сигналу.
Вiн пiшов у 'Шишечку'; всi мовчки стежили за його ходою, а Китичка аж у люк залiз, щоб ближче подивитися, як пiлот натискує на синю кнопку, як високо пiдскочить крiсло й викине його через вiдкритий дашок.
Незабаром у тому боцi, де були дверцi, пролунав стукiт - це був знак, що можна вiдчиняти. Начальник Кадриль, про якого досi неначе й забули, знайшов нарештi привiд нагадати про себе.
- Наказую натиснути на ту кнопку, щоб вiдчинилися дверi, - повелiв вiн.
Ейнора натиснула на кнопку, дверцята вiдчинились, i всi зрозумiли, чому пiлот пропонував катапультуватися. Покриття на планетi було таке м'яке, що корабель вгруз у нього майже до половини. Пiлотовi пощастило звiдкись притягти кiлька дощок i одним кiнцем обiперти їх об порiг дверей, вдавивши в цьому мiсцi покриття. Отож мандрiвникам не треба було й спускати схiдцi: по похилих дошках вони зiйшли на хистку поверхню планети. Останнiм покульгав, сонно киваючи дзьобом, бiдолаха Твiнас.
БIЛЯ КАРУСЕЛI
Чому таке хистке покриття планети, скоро було вияснено: планету окутувала пластикова плiвка. На нiй були намальованi ключi, самi лише ключi - вiд ключика од французького замка до ключа од здоровенного старовинного замка, яким замикали ворота замку.
Пiлот почекав, поки всi зiйшли на пластикову плiвку, i звернувся до Кадриля:
- Начальнику, можете наказати мандрiвникам опуститися пiд покриття. Тим, хто що знайде собi пiдходяще, - хай вiзьме з собою на Тандадрику.
- А сумки для тих пiдходящих речей будуть? - заблищали у Легарiї очi.
Пiлот мовчки кивнув головою i повiв мандрiвникiв до продовгуватого промiжку, в якому поволi крутилося сторчове колесо каруселi з маленькими стiльцями: з одного боку колеса вони пiдiймалися, з другого опускалися.
Пiлот почекав, поки всi пiдiйшли ближче до колеса, i звернувся до Кадриля:
- Начальнику Кадриль, у вашiй волi заборонити чи дозволити спуститися мандрiвникам у склади планети.
- Увага! - ляснув по планшетцi начальник. - Всi до одного спускаємось пiд покриття планети.
А пiлотовi наказую залишитися на поверхнi i налагодити радiозв'язок з планетою Тандадрика. Суворо попрошу, щоб, коли ми повернемося, було приготовлено рейсовий корабель!
Пiлот тричi кивнув головою, цим показуючи не лише начальниковi, але i всiм, що мудрiшого наказу нiхто не придумав би, а референтка вiд себе додала:
- Конструктивний i...
- ...i схожий на мавпячий, - закiнчив голос, той само невловимий хриплий голос.
Начальник вiд лютi скам'янiв.
- Хто сказав?! Хто вимовив?! - розлючено подивився вiн довкола. - Хто смiє глузувати з... - Вiн був зiбрався вже сказати 'з мого авторитету', та швиденько передумав: - ...моєї референтки?!
- З мене? - здивована, запитала референтка.
- Так. Хто смiє назвати мою референтку мавпячою?!
Збентежена Легарiя мiцно стулила зябра. Мовчали й усi iншi.
Начальник вiдстебнув кобуру револьвера:
- Наказую невiдомому голосовi заткнутися назавжди або... - Вiн вийняв револьвер i помахав ним у повiтрi. - Або...
- ...посвисти, - вiдiзвався хриплий голос немов iз-пiд землi.
Що тут скоїлося! Усi зареготали. У Твiнаса аж пузце затряслось, у Ейнори обидва ряди зубiв забiлiли, навiть у референтки куточки зябрiв засiпалися, навiть скельця в пiлотових окулярах веселiше заблищали, i навiть кiнчик писка у Китички трошечки пiднявся вгору...
Тому, хто оголосив цей наказ, здалося, нiби вiн на їжака сiв. I, щоб спасти свiй авторитет, який так похитнувся, вiн поблажливо посмiхнувся:
- Я також люблю гумор... А тепер марш усi вниз! - I, щоб остаточно вiдновити свiй авторитет, вiн додав: - Оскiльки дорога невiдома й можливi рiзнi пригоди, начальник спуститься першим!
I тримаючи в лапi револьвер, Кадриль сiв у сидiння каруселi i пiрнув униз. Одне за одним сiдали й iншi мандрiвники, поки залишився один Китичка. Вiн хотiв повернутися в корабель, але пiлот Менес загородив йому дорогу й рукою в рукавицi виразно показав на промiжок. Песик байдуже повернувся до каруселi й поринув у невiдомий свiт, який таївся пiд синтетичним покриттям з безлiччю намальованих ключикiв.
Залишившись на самотi, пiлот Менес здiйняв трiснутi окуляри i довго-довго дивився на порожнi стiльцi каруселi, якi все крутилися i крутилися. Очi у нього були блакитнi й сумнi, як у паяца iз спаленої планети.
У СКЛАДАХ
Спустившись униз, мандрiвники вилiзли з каруселi й опинилися у тамбурi, з якого розходилось кiлька довгих коридорiв. Високо над головами розстилалося пластмасове небо чи стеля, усiяна бiлястими ключами й ключиками, а на стiнах було намальовано безлiч дверей-ворiт: вiд покручених, унизаних коштовним камiнням дверець старовинного годинника до дверей гаражiв, вiд садових хвiрток до обкованих залiзом ворiт замку з пiдйомним мостом... Мандрiвники роздивились навсебiч i рушили слiдом за начальником в один iз довгих коридорiв.
Коридор почав ширшати i зробився майже залом, який високi дощанi стiни дiлили на маленькi комiрки з полицями. Однi полицi були заваленi панчохами, другi - рукавицями, третi - поливалками для квiтiв, четвертi - гудзиками, п'ятi - кольоровими олiвцями, i так без кiнця...
- Оце тобi так! - першим схаменувся Кадриль. - Наче в магазинi!
- I невже все даром, за спасибi? - не могла повiрити Ейнора.
- Атож, - солiдно пiдтвердив начальник, - дано офiцiйний дозвiл брати все, що хочеш.
- Але, - з жаднiстю обдивилася Легарiя, - не бачу дефiци...
Не встигши докiнчити, вона поплигала в бiк однiєї полицi, що стояла вiддалiк i була напхана хутровими мантiями: лисячими, бобровими, кролячими, соболиними i так далi.
Кадриль також поскакав далеко: вiн побачив, як блищать унiформнi погони, еполети, нашивки i ще щось подiбне.
Твiнас з задоволенням провiв би Ейнору, та, пригадавши, як вона дивилась на пiлота своїми зачарованими очима, вирiшив не плутатись у неї пiд ногами - тим паче, що побачив збоку полички, повнi люльок.
- Китичко, - нагнулася до песика Ейнора, - ходiмо удвох, може, знайдемо щось вартiсне.
- Та менi нiчого не треба, - затряс головою Китичка, - менi всього вдосталь... навiть забагато.
- То ходiмо так собi подивитися, - запропонувала Ейнора. - Тепер, коли я можу бачити, я дивилася б i дивилася б на що завгодно.
I вони удвох попростували до вiддалених комiрок. Китичка йшов i нi на що не звертав уваги, опустивши голову додолу, а Ейноринi очi, навпаки, бiгали з однiєї полицi на другу.
- Туфельки! - дивувалася вона. - Рукавички!.. Нiколи не повiрила б, що можуть бути такi дивнi рукавички!.. Глянь, Китичко, ось цi, з вирiзом, видно, для того, щоб джентльмени цiлували руку... Сорочечки!.. I яким тiльки мереживом не обшитi!.. Китичко, адже нiчого поганого не трапилося б, коли б я свою пошарпану сорочечку помiняла на нову?
- Обов'язково помiняй, - пiдтримав її песик.
- Я i для тебе що-небудь знайду, - пообiцяла йому Ейнора.
- Менi нiчого не треба, - повторив песик, вiдiйшовши вбiк, щоб не заважати Ейнорi переодягатися i щоб вона сама ще видивилася щось пiдходяще. Проходячи повз вiдчиненi дверцята, вiн побачив за ними полицi, на яких лежали самi ранцi, i мiж ними навiть був один з червоним мухомором зверху. Та Китичка швиденько вiдвернув убiк голову i не зупиняючись пройшов далi.
У мандрiвникiв вiд маси речей, маленьких i великих, просто голови наморочились, рябiло в очах, плуталися ноги мiж безлiччю полиць. Дивно i якось страшно було подумати, що можна брати що тiльки хочеш, що тобi заманеться - i навiть без дякую!.. Тому залу не було кiнця, проходи мiж комiрками звивалися i розгалужувалися на всi боки, але не було небезпеки заблукати: скрiзь висiли дороговкази, якi позначали дорогу назад. I скрiзь обабiч бiлiли дверцята з намальованим ключем чи ключиком i надписом, наприклад:
