У вiдповiдь розпашiлий Артур Христофорович, який тягнув Люцiю у прибудову за залою, вiдпустив її i влiпив добрячого ляща.

Раптом у склянi дверi загрюкали, на вулицi навпроти кафе стояв автомобiль БМВ, а пiд дверима - високий офiцер у чорнiй гестапiвськiй формi з великим павуком на рукавi.

Гiллер, враз забувши про Люцiю, кинувся вiдчиняти. Дiвчина, скориставшись цим, й собi шмигонула за перегородку.

Але, певно, несподiваний гiсть побачив крiзь склянi дверi сцену, яка щойно розiгралася у залi. Жадiбно ковтаючи з великого скляного кухля пиво, вiн спитав Артура Христофоровича, який стояв, схилившись, на пристойнiй вiддалi, пасучи гостя очима, що тут вiдбувається.

Гiллер, щоразу вклоняючись, плутаючи нiмецькi слова з українськими, намагався пояснити.

Нiмець допив пиво i зазирнув за перегородку. Вiн побачив заплакану Люцiю, яка стояла над великою мискою з немитими чашками i витирала рушником обличчя.

Нiмець поманив її пальцем: 'Ком!'

Нi жива нi мертва, дiвчина вийшла у зал i, опустивши голову, стала перед гестапiвцем. Ясна рiч, цей клятий Артур уже сказав про єврейку!

Артур Христофорович метушився, пояснюючи, що дiвчина йому допомагає i спiває у кафе. А кафе 'Едельвейс' тiльки для нiмцiв, i вiн має дозвiл вiд коменданта. Якщо гер офiцiр схоче вiдвiдувати його, то матиме найкращий окремий столик...

Есесiвець не дуже слухав його. Пiдняв двома пальцями за пiдборiддя голову Люцiї.

- Як звати?

- Люська. Люцiя.

- О, зер гут, Люцiя! Майн гот, ти дуже мила, - сказав гауптштурмфюрер, вiдпускаючи її.

Кивнув на господаря: 'Кривдить?'

Люцiя мовчала, не зводила очей з хазяїна: 'Скаже чи не скаже?!' Проте Артур Христофорович тiльки шанобливо всмiхався до несподiваного гостя, i у дiвчини вiдлягло вiд серця.

Офiцер, хоч i в гестапiвськiй формi, виявився не такий уже страшний. Якимсь невловимим жiночим чуттям вловила, що сподобалася цьому високому, пихатому нiмцевi. У неї раптом пропав страх. Вона ще не осягла, як це сталося, але дужче забилося серце вiд приємного вiдчуття, що ти гарна жiнка, яка приваблює мужчин. Гарна жiнка завжди жiнка, а чоловiк - мужчина, хоч би у яку форму вбрався. З свого iще невеликого досвiду Люцiя уже вмiла пiзнавати, коли у мужчин з'являється потяг до неї... I зараз, заспокоюючись, ледь- ледь заграла очима до офiцера. Так нiби стояла не перед страшним гестапiвцем, а перед звичайним чоловiком.

Нiмець повернувся i мовчки вийшов на вулицю. Сiдаючи у машину, вiн ще раз глянув на кафе, на порозi якого виструнчився Артур Христофорович.

Пiдбадьорена Люцiя повернулася у пiдсобку домивати посуд. За хвилину з'явився i хазяїн.

- Ну, ти дивись, - промовив примирливо, мовби нiчого мiж ними не сталося. - I нема чого дутися... Я ж тобi як рiдний батько, чорт вiзьми!

Люцiя тiльки зiтхнула. 'Рiдний батько!' Рiдний батько не чiпляється до доньки, не тягне у лiжко! Хотiлося кинути це йому в морду. Але стрималася. Можливо, колись iще прийде її час, тодi й порахується.

3

Пiсля того, як начальнику управлiння подзвонили з моргу i повiдомили, що Гальчинська Людмила Йосипiвна померла не своєю смертю, а була убита ударами молотка по головi i що труп передано на судово-медичну експертизу, черговий мiськвiддiлу лейтенант Кучеренко був викликаний 'на килим' i попереджений про службову невiдповiднiсть.

А ще через годину була створена оперативно-слiдча група на чолi з працiвником прокуратури - радником юстицiї Спiваком. До неї увiйшли, як годиться, оперативнi працiвники, зокрема заступник начальника карного розшуку капiтан Андрiйко та судмедексперт, який вважав, що труп пролежав у хатi вiд чотирьох до семи днiв.

Нелегким було перше засiдання групи. Й справдi, жодної зачiпки. Десятки протилежних думок, спроби скласти версiю, розумування на голому мiсцi. Спробуй вийти на правильний шлях!

Так або приблизно так мiркували майже усi учасники наради у кабiнетi слiдчого Спiвака, чекаючи фотографа з машиною, який десь затримався. Господар кабiнету - гiнкий, худорлявий, уже з ледь посрiбленими скронями - ступав вперед i назад по вузькiй килимовiй дорiжцi, що пролягла вiд дверей до столу, повз короткий ряд стiльцiв, притиснутих до стiни, намагаючись не зачепити ноги своїх колег. Раз по раз вiн зиркав на капiтана Андрiйка i з виразу обличчя колеги розумiв, що в того нiяких своїх даних немає, що енергiйний Остап Володимирович мучиться такою самою непевнiстю i сподiватися на його допомогу поки що нiчого. Вiд напруження шрам на щоцi у капiтана почервонiв, i, попри складнiсть ситуацiї, Спiвак, нiколи не втрачаючи почуття гумору, подумав, що Андрiйко нагадує розгубленого мисливця, котрий не знає, в який бiк втiк звiр i куди за ним кинутися. Єдиною спокiйною людиною у кабiнетi, яка з байдужим виразом чекала, що скажуть старшi товаришi, був судмедексперт лiкар Чубач. Для нього все було ясно. Гальчинська убита двома ударами молотка по тильнiй частинi черепа, на головi було ще десяток дрiбнiших ушкоджень. Удари зруйнували не тiльки черепну коробку, а й мозкову речовину, що викликало негайну смерть. У висновку експертизи написав: померла вiд руйнування мозку i крововиливу. Падаючи, важка Гальчинська, яка при зростi сто шiстдесят сантиметрiв важила за життя близько ста тридцяти кiлограмiв, зламала променеву кiстку правої руки.

- Так з чого почнемо, товаришi? - зупинившись i сiвши за свiй стiл, спитав Спiвак. - Давайте радитися, поки приїдуть вашi оперативники, - з нотками докору у голосi звернувся до капiтана.

Андрiйко крутнув головою: 'Де та ниточка, чорт вiзьми! З чого починати?'

- З чого? З огляду мiсця подiї, як належить.

- Звичайно. Але й зараз помислити не завадить, - вкинув слiдчий.

- Мислимо, мислимо, Петре Яковичу. Аякже.

Їхня робота, особливо напочатку, була такою ж творчою дiяльнiстю, як дiяльнiсть митця: належало безпомилково знайти мiсце, де почати вiдколювати велетенську кам'яну брилу невiдомостi, в якiй ховається майбутнiй пам'ятник, озорений поки що тiльки проникливим творчим оком скульптора; знайти першу ноту, панiвний мотив, що народить пiсню i ось-ось забринить у душi композитора; написати першi слова майбутнього роману, вiдчути зав'язку сюжету, за яким подiї розгорнуться як у справжньому життi.

Вони помовчали ще кiлька секунд, виладнуючи стрiй своїх думок. Набутий досвiд зрештою уже починав допомагати їм. Як завжди, людська думка шукає у складних випадках асоцiацiй, намагається знайти аналогiю з практики.

- Я думаю, почнемо з племiнниць, - сказав Андрiйко. - Що ми знаємо про покiйну жiнку? Небагато. Спiвала на естрадi, грала i спiвала у Театрi музичної комедiї. Не видатна. Отже, заробляла небагато. Проте нам уже вiдомо, що була грошовитою. Сусiди розповiли, що одягалася гарно, купувала харчi виключно на ринку, запрошувала приватних масажистiв. Замiж не виходила, отже, чоловiчої пiдтримки не мала. Ось i загадка. Звiдки грошi? Що iще вiдомо? Спадкоємцями знаємо поки що лише племiнниць: теж Гальчинську i Хоменкову. Це вiдповiдь на питання: 'кому вигiдно'.

- Так, Остапе Володимировичу, логiчне припущення, - докинув слiдчий, - правда, поки що тiльки припущення...

- Нехай i так. Все ж версiя, Петре Яковичу. З якоїсь треба починати.

- Це правильно, - погодився слiдчий. - Починати треба. - Вiн задумливо потер свiй довгий, мовби цiкавий, нiс. - А ще якi версiї можуть бути? Наприклад, сусiди, друзi або просто випадковий зальотник, 'гастролер'. Не виключено, i наводчики... мiсцевi. Хто знав, що Гальчинська багата?

Андрiйко знизав плечима.

- Можна, звичайно, й чергову версiю, як завжди, тi, котрi були ранiше судимi... Але це тiльки час i сили забиратиме. Ну, ще сусiди, друзi... Але найперше - родичi. Я вже встиг запросити ощадкаси i нотарiальнi контори. На ощаднiй книжцi тридцять тисяч. Є й заповiт. У заповiтi названа Гальчинська Оксана Павлiвна. Проте менi розповiли, що покiйна заповiт часто змiнювала: то писала на Гальчинську, то на Хоменкову. З яких причин - невiдомо. Певно, стара була сварливою, з примхами. Я гадаю, треба починати з обшуку у обох родичок...

- Ще мало пiдстав, - зауважив Спiвак.

- А цi племiнницi мiцнi жiнки? - запитав Чубач.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×