своїми служницями, зi своїми красунями вiдпливає до Рагузи...потiм до Венецiї... а далi до Марселя... I будуть, будуть, будуть вони моїми. Маю дозвiл... дозволили, дозволили... До Рагузи...
Не мiг Хусейн цього знести, було понад його сили. Цей коротун Алi пiде на iвалтiвника його сестри. Люди, що повернулись iз полону, розповiдали, що сестра повiсилась на пiдйомному мостi фортецi. Хусейн трусився вiд страху. Але не вiд страху за власне життя. Його проймав жах, що вiн сам не зможе помститися. Адже всi буди в родинi Хусейна почались вiд появи Ардена. Перша думка Хусейна була про те, що можна влаштувати хворобу Алi. Хусейн знав лiки, знав i отрути. Та вiн зразу ж вiдкинув це. То була б зрада.
Отож Хусейн пiсля вранiшньої молитви прийшов до покоїв хазяїна i попросив одного з охоронцiв сповiстити, що вiн з проханням.
За хвилю його закликали. I Хусейн попрохав, щоб саме його послали скарати хрестоносця. Хазяїн пiдвiвся зi своїх подушок i, захлинаючись вiд лютi, загикуючись, ткнув пальцем в нього.
- Покинь усi свої справи, дурню! Iди молись! Молись, щоб Аллах допомiг тобi забути самого себе! Щоб ти забув свою гординю! Iди молись!
Хусейн покiрно пiшов. I молився, i була в ньому лише покора. Не було вже нiякої поваги нi до хазяїна, нi до своїх товаришiв.
Раптом через два тижнi пiсля посту й очищувальних молитов прийшов брат i покликав до головного. Той наказав готуватись.
...I тепер вiн стоїть на самiсiнькому вершечку надбрамної вежi i слухає вранiшнi звуки.
Ось заспiвали вдалинi сурми, загуркотiли бубни. З фортецi виїхав хазяїн у супроводi почту, а назустрiч з-за гiрського рогу вийшла батова хрестоносцiв.
Сонце вже прорвалося в долину, освiтило бiлий одяг асасинiв i заграло на риб'ячiй лусцi кольчуг хрестоносцiв. Поволi рухались багато вбранi вершники на прикрашених дорогими уборами конях.
Коли наблизилась до першого мосту ця яскрава i строката батова, скочив головний асасин на землю i пiдхопив пiд вузду i за стремено коня головного хрестоносця i перевiв через перший пiдйомний мiст. Хусейн ледь не заголосив вiд радостi, вiд щастя. На цьому дебелому конi важно сидiв сам Жак Арден. Душа, тiло Хусейна спiвали! Його не забули, його нагородили можливiстю помститися! Зараз хазяїн вiдiйде i подасть знак! Нi, подасть знак i вiдiйде!.. Нi, вiн проведе ненависного гяура через браму, i тодi Хусейн шулiкою впаде на нього...
Хусейн перебiг по краю муру i став над внутрiшнiм отвором брами.
Ось з'явилась голова коня з червоним плюмажем, сива непокрита голова Жака Ардена, голова в тюрбанi головного, який чомусь не махав руками. Вони в нього були зайнятi - лiва вуздою, права стременом...
Мов скрiзь туман бачив Хусейн - хазяїн допомiг Жаку Ардену зiйти з коня. Ось вони походжають навколо мармурового водозбору i про щось розмовляють. Певно, франкською мовою - Жак Арден, як знав Хусейн, не тямив нiчого, крiм вiйськової справи, а своєю мовою ледь мiг читати.
Заповнили подвiр'я хрестоносцi та воїни-асасини. Спiшились усi, миють руки та обличчя.
Нiхто нiчого не сказав Хусейновi, нiхто знаку не подав нiякого, i йому раптом вдарила в голову жахлива здогадка: нiхто не збирався завдавати якоїсь шкоди Жаковi Ардену у фортецi. Це зробить на морi товстун Алi! А його поставили на мур, щоб вiн за першим порухом руки шугонув униз на камiння. Щоб зрозумiли хрестоносцi, якi вiдданi люди у потаємному вiйську асасинiв.
Миттю вирiшив тiкати. Довкола ж густi заростi. Ступив крок, другий... i завмер - найстарший брат кивнув на нього головою, але рукою й не ворухнув, щось сказав Жаку Ардену, i знову вони пiшли навколо водозбору.
Ще три швидкi кроки. Ось зараз Хусейн стрибне з башти на мур i зникне з очей i асасинiв, i хрестоносцiв...
Але що це? Якийсь рух за спиною. Озирнувся - геть у бiлому, як i вiн, товстун Алi.
Тим часом хазяїн пiдняв i опустив руку. Хусейн напружився для стрибка, та Алi схопив його за полу плаща i потяг за собою у провалля.
Падав на камiння i бачив усмiхнене, радiсне обличчя Алi. Хусейн лише встиг подумати: 'Хто ж помститься хрестоносцевi?'
А Жак Арден погодився з ватажком асасинiв i промовив захоплено:
- Таких вiдданих воїнiв у нас i справдi нема.
*Примiтка: Вперше надруковано у 1981 роцi, написане на початку семидесятих, коли вчився у Лiтiнститутi в Москвi i жив у гуртожитку з представниками рiзних язикiв.
