Михановский Владимир

Живий мох (на украинском языке)

Володимир Мiхановський

Живий мох

1

'...Спочатку я не зрозумiв, що сталося. Частина грунту мовби зрушила з мiсця i поповзла на мене. Я вiдступив назад, але грунт посунув за мною. Я швидко озирнувся. До 'Снiжинки', гострий нiс якої невиразно маячив на палевому небi, було далеко...

Ми з Миколою, штурманом корабля, на цiй планетi ось уже чотири доби, i сьогоднi я вперше вийшов назовнi.

Перш нiж посадити 'Снiжинку', ми довго кружляли навколо планети, що несподiвано випiрнула на нашому шляху до Процiона. Поки ми описували кола, кулi-автозонди, запущенi з 'Снiжинки', дослiджували атмосферу планети.

- Як ти гадаєш, тут живi iстоти є? - спитав штурман, вдивляючись у вузьку стьожку, що безперервно повзла iз щiлини дешифрувального апарата.

- Хтозна, - вiдповiв я, не вiдриваючись од екрана, по якому поволi пропливали чудернацькi шпилi, заростi i хвилястi рiвнини чужої планети.

Корабель посадили щасливо.

Коли 'Снiжинка' завмерла, опершись на чотири стабiлiзатори, i двигуни змовкли, тиша видалася нам якоюсь неприродною.

Якусь мить ми схвильовано мовчали. Потiм, не змовляючись, кинулись до iлюмiнаторiв. Там, за броньованим прозорим пластиком, вiдкрився дивовижний краєвид. Невiдомi рослини з химерно вигнутими стовбурами майже слалися по червонуватiй землi. Раз у раз скаженi вихори здiймали з землi хмари куряви i все ставало навколо непроглядним. Потiм пилюка поволi осiдала, виднокруг прояснювався аж до наступного шквалу...

- Йти по радiусах на всi чотири сторони, - залунав голос штурмана. Орiєнтир - радiомаяк. Через кожнi двадцять хвилин - рапорт. Програма дослiджень - максимальна, розрахована на чотири доби. Старт!

За командою Миколи дванадцять роботiв рушили вниз.

Тепер нам iз штурманом залишалось чекати. Тiльки пiсля повернення роботiв, якщо фiзичнi умови планети виявляться сприятливими для людського органiзму, ми зможемо вийти на поверхню.

На оглядовому екранi було добре видно, як роботи, допомагаючи собi гнучкими щупальцями, спускаються по зовнiшньому трапу 'Снiжинки'.

Спокiйно i дiловито ступили вони на грунт i скоро зникли з очей.

Донесення, що надходили вiд роботiв, ми з Миколою уважно проглядали, пiсля чого всi результати записувались на блоки iнформацiйної пам'ятi.

Роботи повiдомляли про вологiсть атмосфери, напрям i силу вiтру, температуру повiтря i - жодного слова про живих iстот.

На другий день всi роботи благополучно повернулись. Тепер настала наша черга. Вирiшили, що перший пiду я.

- Дивись не захоплюйся, - напучував мене друг.

- Пiсля Кiра не страшно, - вiдказав йому.

- Я буду весь час на прийомi. Радируй частiше,-штурман погладив мiй мисливський променемет, посмiхнувсь i додав: - Ну, нi пуху, нi пера!

Я сплигнув з останньої сходинки трапа на пружну червонувату землю i застиг зачудований.

Дивне враження справляв цей свiт! Здавалося, щось невблаганно тисне на навколишню рослиннiсть. Найтовстiшi стовбури на пiвметровiй висотi несподiвано згиналися пiд прямим кутом, i їхнє вiття майже лежало на землi.

Зненацька налетiвши, потужний вихор звалив мене з нiг. Судомливо вхопившись за пругку гiлляку якогось дерева, я перечекав шквал, а потiм рушив далi. Ноги плуталися в повзучих рослинах, шаленi вихори кидали мене на землю, i, швидко знесилившись, я повернув назад, до ракети.

Раптом я помiтив неподалiк якийсь рух. Ворушилися латки грунту, вкритого чимось схожим на мох. Зацiкавлений, я рушив ближче. I тут мох посунув до мене.

Але що це? Окремi гiлочки моху засяяли раптом позмiнно жовтим, зеленим, червоним, фiолетовим свiтлом. Рiзнокольоровi вогники в сутiнках, що непомiтно пiдкралися, швидко перебiгали з мiсця на мiсце.

Обминаючи стовбури дерев, просто на мене рухався живий килим, переливаючись самоцвiтами...

Я прискорив ходу, намагаючись втекти вiд переслiдування. Килим теж рушив швидше. Тодi я побiг, роблячи, як увi снi, гiгантськi стрибки. Але вiдстань мiж мною i килимом невблаганно зменшувалась.

А 'Снiжинка' зовсiм близько! її стрункий корпус пiдносився вгору за якихось п'ятсот метрiв. Тут, як на зло, зiпсувався радiопередавач. Вихопивши променемет, я спрямував його на рухливий мох i натиснув гачок. Та iмпульсу не було.

Над килимом з'явилася легка хмаринка. Вона згустилася просто на очах. Потiм вогники водночас мигнули, i хмаринка рушила на мене. Палючий бiль пронизав мене. Не допомогла i нейтритова прокладка скафандра. В кожну клiтину тiла вп'ялась розжарена голка. Втративши рiвновагу, я похитнувсь i впав на спину...'

2

Штурман 'Снiжинки' невiдривно стежив, як капiтан корабля, обережно ступаючи, заглиблюється в хащi.

Штурман чiтко бачив, як його товариш зупинявся бiля зiгнутих стовбурiв, пiднiмав гiлки, роздивлявся. Вiн заздрив капiтану.

Водночас його турбувало вiдчуття якоїсь небезпеки, що загрожує капiтановi. I вiн полегшено зiтхнув, коли капiтан нарештi повернув назад.

Яскраво-зелене свiтило схилилось до обрiю. Запали сутiнки, стали довгими тiнi.

Для iнфращупа не було нiякої рiзницi - день чи нiч. Однак видимiсть на кольоровому екранi помiтно погiршала. Спочатку вицвiли i поблякли яскравi кольори. Дерева, грунт, оранжевий скафандр капiтана - все набрало якогось непевного сiрого вiдтiнку. Пасмуги туману тягнулись знизу i запинали екран, перетворюючи його в великий квадрат брудно-сiрого полотна.

Постать капiтана танула на очах. Радiозв'язок з ним почав слабнути i незабаром перервався зовсiм.

Розмiрковувати не було коли.

Швидко одягнувши скафандр, Микола покликав робота Кiра i вибрався назовнi.

3

'...Я опам'ятався вiд страшенного холоду. Руки й ноги задерев'янiли так, що не можна було ними володати. Я лежав горiлиць, i надi мною яскраво сяяли небаченi досi сузiр'я. Спробував звестися, однак щось чiпко тримало мене. 'Як Гуллiвер, коли потрапив у полон до лiлiпутiв', - майнула думка.

Вiдчайдушно борсаючись, звiльнив трохи праву руку. I одразу все ожило. Рiзнокольоровi вогники забiгали навколо мене. З завмерлим серцем я чекав, що мене знову прониже гарячий струмiнь болю. Але болю не було.

Видалося, що в свiтiннi вогникiв є якийсь ритм, але я нiяк не мiг зрозумiти його закономiрностi.

Килим на мить спалахнув слiпучим синiм полум'ям, i все поринуло в абсолютну пiтьму. Навiть зiрки i тi згасли...

Невдовзi вiдчув, що кудись рухаюсь.

Рухались довго, дуже довго.

Темрява, чорна i густа, як туш, почала трохи розвiюватись. Повз мене пропливали тепер безформнi тiнi.

Раптом далеко попереду, на обрiї, з'явилось темно-червоне з прозеленню полум'я. 'Пожежа', - спалахнуло в мозку. Та через хвилину зрозумiв, що помилився: сходило 'сонце'.

Пообiч мене i спереду рухались поверхнею грунту, повторюючи всi його згини, свiтнi килими.

Невдовзi я опинився бiля пiднiжжя вузького пiка, що вражав правильнiстю геометричних форм.

Килими зупинились. Потiм хвилин з десять (а може й довше - у мене пропало вiдчуття часу) килими переморгувались, наче подавали якiсь знаки один одному. Нарештi один килим наблизився до пiка. На бiчнiй поверхнi вiдчинилась вузька горизонтальна щiлина, i килим ковзнув усередину. Через деякий час вiн знову з'явився i засяяв всiма кольорами веселки. Здавалось, вiн виголошував мовчазну промову, а решта уважно слухала його...'

4

Задихаючись од швидкого бiгу, Микола заглиблювався в заростi.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×