Одверто скажу, таких вiдчайдушних пияк я нiколи не бачив! Якби зiбрати отой ром, що вони вижлуктили, було б штучне мореу А тодi всi попадали, де хто стояв, i поснули. Один пiрат не встиг навiть люльки витрусити за борт. Ну, ясно, жаринка за жаринкою - i почалася пожежа.
Першому припекло п'яти капiтановi. Вiн прокинувся i хоробро кинувся у вогонь. Та перед тим капiтан так набрався рому, що тепер вмить вибухнув. А вiд детонацiу вибухнула порохова камера. Пiратський корабель розлетiвся на друзки.
За хвилину в морi плавали лише уламки. А з усiсу залоги врятувалися лише двос горлорiзiв, якi трималися за порожню бочку з-пiд рому. Один з них ще пожалкував:
- Ех, якби вона повна була!..
Та хоч яка це була цiкава i повчальна передача, але ми мусили вимкнути уу.
Цього разу ми не схибили.
О, яка це була врочиста мить! Великий учений гуляв по яблуневому садочку i, як це личить генiю, про щось зосереджено мiркував.
I раптом упало яблуко.
Iсаак Ньютон зупинився, хвилинку задумливо постояв коло яблука i нарештi пiдняв його.
Як зараз бачу великого Ньютона! Лiкоть лiвоу руки пiдпертий долонею правоу, а яблуко таким чином лежить бiля його проникливих очей.
- Цiкаво, чому це яблука падають не вгору, а на землю? - спитав сам у себе.
I тодi я не стримався. Звичайно, пiдказувати не годиться. Кожен ще у школi знайомиться з цiсю аксiомою. Але iнтереси людства для мене вище етичних норм.
- Тому, що iснус закон всесвiтнього тяжiння! - схвильовано пiдказав я Iсааку Ньютоновi.
Вiн здивовано пiдвiв очi i пильно глянув на мене. Вiн хотiв менi щось сказати, можливо, подякувати за пiдказку, але тут сталося лихо. Дрiт десь обiрвався, силове поле зникло, i простiр почав шматувати зiбранi з такими труднощами iсторичнi подiу...
Я кинувся до пульта i рвонувся навздогiн, щоб почути вiдповiдь Iсаака Ньютона. Але, самi розумiсте, у тому свiтловому хаосi ця спроба була марна. Замiсть садочка, в якому гуляв знаменитий фiзик, я на своуй коробцi вдерся на стародавнiй лондонський базар. I хоч я промайнув його за якусь мiзерну частку секунди, однак встиг помiтити, що пiсля того, як яблуко впало, цiни на яблука негайно пiдскочили...
От я i думаю: а що було б з людством, якби я на мить забарився пiдказати? Ви можете менi вiдповiсти?
Капiтан Небреха замовк, чекаючи на мою вiдповiдь.
Та я, приголомшений усiма цими неймовiрними пригодами, тiльки й змiг недоречно промимрити:
- А який зв'язок з Ньютоном мас ваша звичка палити перед грубкою?
Капiтан Небреха поблажливо осмiхнувся :
- Не забувайте, на борту коробки був мiй вiрний штурман Азимут. Варто менi було дiстати люльку, як вiн починав натякати: 'От i пiрати курили...' Тодi, щоб не дратувати Азимута, я й зрихтував цю грубку i нишком палив. А за довгi роки, поки ми поверталися, до чого тiльки не звикнеш! А у мосму вiцi, самi розумiсте, звичка - друга натура.
5. ПРИГОДИ НА ПЛАНЕТI СТРИБУНЦIВ
На перший погляд, отi унiкальнi речi, що оточували капiтана Небреху, могли зацiкавити хiба збирача брухту. Але я добре знав ухню справжню цiну i з побожнiстю антиквара ставився до найменшоу порошинки. Бо ця порошинка несподiвано могла виявитися одною-однiсiнькою релiквiсю якоусь незвичайноу космiчноу пригоди.
От, наприклад, на стiнi камбуза, мiж банальними низками червоного перцю, цибулi та часнику, висить непоказний вiхоть сухоу хлорели. Добра хазяйка давно викинула б його на смiтник. А я завжди побожно дивився на цю пожовклу i суху, як порох, хлорелу. Адже цей вiхоть - мiзерний залишок тiсу iсторичноу хлорели, з запасом якоу капiтан Небреха на своуй коробцi перетнув по дiагоналi усю нашу Галактику. Вiн тодi намагався практично довести, що в космосi можна прожити на самiй хлорелi, i тому, крiм цього калорiйного силосу, нiчого не взяв у свою небезпечну подорож. I кожен, кому доводилося згодом гостювати у капiтана Небрехи, наочно переконувався, що цей безприкладний за своум смiливим задумом та безмежною зухвалiстю експеримент закiнчився блискучим трiумфом.
Або вiзьмемо iнший приклад. Якось удосвiта ми з капiтаном подалися в море ловити рибу. Коли це капiтан нахилясться над бортом, i я бачу з внутрiшнього боку вилоги його роби позеленiлий вiд часу значок заслуженого тренера.
Безумовно, бувши на мосму мiсцi, ви б теж здивувалися. Де, коли i кого мiг тренувати капiтан? I з якого виду спорту? Адже вiн латаний-перелатаний, як його бувала в бувальцях коробка, та ще й рипить на протезiу
I хоч на риболовлi патякати суворо заборонено, я не втримався вiд запитання.
- Капiтане, - прошепотiв я, - звiдки у вас цей значок заслуженого тренера?
- Ясно, що не на вулицi знайшов, - так само пошепки вiдповiв мiжзоряний вовк. - Але менi вiн нелегко дiстався. Якби я тодi забарився ще на один рейс по транспланетнiй штольнi, ми з Азимутом зараз, мов вiчнi маятники, вiдлiчували б час iсторичного розвитку однiсу маловiдомоу планети. Ще й бiльш того, наше прибуття знаменувало для тубiльцiв початок новоу ери...
На цьому й змовкли, аби не полохати розповiддю рибу. А ввечерi, коли ми сiли до казанка з вогненною юшкою, я й зовсiм забув про ранкову розмову.
Масна юшка була аж чорна вiд молотого перцю. У давнину уу цiлком можна було б замiсть розтопленого олова вливати у роззявленi пельки злочинцiв, яких карали на горло. В усякому разi особисто я корчився у страшних конвульсiях пiсля кожного ковтка, а капiтановi нiчого - сьорбас i сьорбас собi.
Словом, пiсля вечерi я мiг тiльки знесилено впасти у крiсло i лаяти про себе кулiнарнi витвори капiтана. Уявляю, який вигляд я мав - руки кволо звисають уздовж тiла, очi виряченi, рот розпанаханий, як на прийомi в дантиста, i з хрипом ковтас прохолодне повiтря... Ах, якби менi в ту хвилину добрячий глек крижаноу джерельноу води!
А Небреха тiльки смiсться з тютюновоу хмари. Йому, звiсно, байдуже: вiн давно звик до своух жахливих куховарських витворiв.
Отодi, очевидно, щоб вiдвернути мою увагу i цим покласти край моум стражданням, капiтан i повернувся до нашоу ранковоу теми.
- Бачите, - лагiдно мовив вiн, - навiть тут, у себе вдома, на рiднiй планетi, те, що подобасться одному, зовсiм не до смаку iншому. Мене вiд юшки не одiрвати, а ви ладнi вiд неу тiкати. А якоу б ви заспiвали, якби вас почастували шашликом з каракатиць або драглями iз слимакiв? А тепер самi подумайте, скiльки непорозумiнь може статися, коли вперше зустрiчаються двi чужопланетнi цивiлiзацiу! Що добре для одних, може бути шкiдливим для iнших. Правда, всi цивiлiзацiу намагаються уникати таких прикрих непорозумiнь, та хiба все передбачиш?
Капiтан Небреха старанно витрусив у глибоку попiльничку люльку, добре натоптав уу свiжим тютюном i присунувся ближче до мене.
- Оце ви запитали про значок, я й пригадав одну дуже повчальну iсторiю.
Ми з Азимутом поверталися з першого в iсторiу людства навкологалактичного рейсу. Не розповiдатиму всiх пригод, якi тодi випали на нашу долю, а одразу ж перейду до дiла.
Як зараз пам'ятаю, сидiв я тодi над зоряними картами i сiрниками вимiрював вiдстань до Землi, коли чую несамовитий вигук Азимута:
- Планета!
У часи капiтана Христофора Колумба, мабуть, точнiсiнько так дерли горлянку, коли бачили новi береги.
А мiй штурман, певно, вирiшив, що менi позакладало, бо ще гучнiше загорлав:
- Просто по курсу планета!
А у мене ж пiд руками - карти! А на картах планети нема!
Я якомога швидше кульгаю до окуляра телескопа i бачу: справдi, просто по курсу обертасться навколо свосу осi чарiвна планетка, оповита блакитною кисневою оболонкою.
Райський куточок i досi не позначений на зоряних картах! Це велика честь для капiтана - вiдкрити нову планету, що годиться до життя. Ну, як було менi уу не дослiдити? Як не спробувати першому порозумiтися з тубiльцями? Та аби знав, яка лиха пригода нас там спiткас, я, безумовно, дався б на Азимутове вмовляння задовольнити свою природну допитливiсть iншим разом.
