намагався за всяку ціну зберегти те, що віджило і відходило в минуле, спричиняючи страждання і наганяючи страх на більшість людей. Саме тут зароджувалось і проростало отруйне насіння виняткових привілеїв, вигадок про перевагу однієї групи, класу чи раси людей на іншими, виправдання насильства та війни — все те, що одержало в давні часи назву фашизму.
Привілейована група неминуче буде гальмувати розвиток, намагаючись, щоб для неї залишилося все як раніше, а принижена частина суспільства буде вести боротьбу проти цього гальмування і за власні привілеї. Що сильнішим був тиск привілейованої групи, то сильнішим ставав опір, жорсткішими форми боротьби, і розвивалася взаємна жорстокість, і, отже, деградував моральний стан людей. Перенесіть це з боротьби класів у одній країні на боротьбу привілейованих та пригнічених країн між собою. Згадайте з історії боротьбу між країнами нового, соціалістичного суспільства і старого, капіталістичного, і ви зрозумієте причину народження воєнної ідеології, пропаганди неминучості війн, їх вічності і космічного поширення. Я бачу тут серце зла, ту змію, котра, як її не ховай, обов’язково вкусить, тому що не кусати вона не може. Пам’ятайте, яким недобрим червоно-жовтим світлом горіла зоря, повз яку ми попрямували до нашої мети…
— Серце Змії! — вигукнула Тайна.
— Серце Змії! І єство літератури захисників старого суспільства, що пропагувала неминучість війн і капіталізму, — це серце отруйного плазуна.
— Отож, наші побоювання також відгомони зміїного серця, які ще зосталися від древніх! — серйозно і сумно сказав Карі. — Але я, напевно, найбільш зміїна людина з-поміж усіх нас, тому що у мене все ще є побоювання… сумніви, як там їх назвати.
— Карі! — з докором вигукнула Тайна.
Та той уперто продовжував:
— Командир добре говорив нам про смертні кризи вищих цивілізацій. Всі ми знаємо загиблі планети, де життя знищене через те, що люди на них не встигли впоратися з воєнною атомною небезпекою, створити нове суспільство за науковими законами і назавжди покласти край жазі винищення, вирвати це зміїне серце! Знаємо, що наша планета заледве встигла уникнути подібної долі. Якби не з’явилася в Росії перша соціалістична держава, що поклала початок великим змінам в житті планети, розцвів би фашизм і з ним убивчі ядерні війни! Але якщо вони там, — молодий астронавігатор показав у бік, з якого очікувався чужий зореліт, — якщо вони ще не минули небезпечний пік?
— Виключено, Карі! — спокійно відказав Мут Анг. — Можлива деяка аналогія в становленні вищих форм життя і вищих форм суспільства. Людина могла розвиватися лише в порівняно стабільних, довго існуючих сприятливих умовах навколишньої природи. Це не означає, що зміни були зовсім відсутні, навпаки, вони були навіть досить різкими, проте лише щодо людини, а не природи в цілому. Катастрофи, великі потрясіння та зміни не дозволили б розвинутися вищій мислячій істоті. Так і вища форма суспільства, яка змогла перемогти космос, будувати зорельоти, проникнути в бездонні глибини простору, змогла все це дати лише після всепланетної стабілізації умов життя людства і, вже звичайно, без катастрофічних війн капіталізму… Ні, ті, що йдуть нам назустріч, також минули критичну точку, також страждали й гинули, поки не збудували справжнє, мудре суспільство!
— Мені здається, є якась стихійна мудрість в історії цивілізацій різних планет, — сказав із сяючими очима Тей Ерон. — Людство не може підкорити космос, поки не досягне вищого життя, без війн, з високою відповідальністю кожної людини за всіх своїх побратимів.
— Здійснивши підйом на вищий щабель комуністичного суспільства, людство набуло космічної сили, і воно могло набути її лише цим шляхом, іншого не дано! — вигукнув Карі. — І не дано жодному іншому людству, якщо так називати вищі форми організованого, мислячого життя.
— Ми, наші кораблі — руки людства Землі, простягнуті до зір, — серйозно сказав Мут Анг, — і ці руки чисті! Та це не може бути лише нашою особливістю! Скоро ми доторкнемося до такої ж чистої і могутньої руки!
Молодь не витримала і захопленими криками зустріла висновок командира. Але й старші, що досягли мужньої стриманості почуттів, оточили Мут Анга з явним хвилюванням.
Десь попереду, все ще на страхітливій відстані летів назустріч корабель з планети чужої й далекої зорі. І люди Землі вперше за мільярди років розвитку життя на своїй планеті повинні стикнутися з іншими… також людьми. Не дивно, що астрольотчики, як не стримували себе, прийшли у гарячкове збудження. Піти на відпочинок, залишитися наодинці з собою в гарячій нетерплячці чекання видавалося неможливим. Проте Мут Анг, розрахувавши час зустрічі зорельотів, наказав Світ Сіму дати всім заспокійливі ліки.
— Ми, — твердо відповідав він на запитання, — повинні зустріти своїх братів у щонайкращому стані душі й тіла. Попереду ще величезна праця: нам доведеться зрозуміти їх і зуміти розповісти про себе. Взяти їх знання. І віддати своє! — зсунув брови Мут Анг. — Ніколи ще я так не побоювався свого невміння, некомпетентності. — Тривога змінила зазвичай спокійне лице командира, пальці стиснутих рук побіліли.
Астрольотчики, можливо, щойно зараз відчули, яку відповідальність накладала на кожного небувала зустріч. Вони слухняно зажили пігулки і розійшлися.
Мут Анг залишив лише Карі, потім повагався, окидаючи поглядом могутню постать Тей Ерона, і жестом запросив його також у пост управління. З утомленим зітханням командир витягнувся у кріслі, схилив голову і закрив обличчя руками.
Тей і Карі мовчали, побоюючись порушити роздуми командира. Зореліт ішов дуже повільно, роблячи двісті тисяч кілометрів за годину, — так званою тангенційною швидкістю, яка використовувалася при входженні в зону Роша якогось небесного тіла. Роботи, що керували кораблем, тримали його на прискіпливо вирахуваному зворотному курсі. Час було з’явитися променеві локатора чужого корабля, і те, що його не було, примушувало Тей Ерона з кожною хвилиною тривожитися сильніше.
Му Анг випростався з веселою і трохи сумною посмішкою, добре знайомою кожному членові екіпажу.
Тей насупився, вдивляючись у безпросвітну чорноту переднього екрану. Пісенька командира видалася йому непідходящою в таку серйозну мить. Та Карі підхопив ще більш веселий приспів, лукаво поглядаючи на понурого помічника.
— Спробуйте помахати нашим променем, Карі, — зненацька сказав Мут Анг, обриваючи себе, — по два градуси в кожен бік і навхрест.
Тей ледь почервонів. Не додумався до простого засобу, а подумки докорив командирові!
Минуло ще дві години. Карі уявляв собі, як промінь їх локатора там, попереду, на колосальній віддалі, ковзає вліво, вправо, уверх і вниз, пробігаючи з кожним помахом сотні тисяч кілометрів чорної порожнечі. Такі змахи сигнальної «хусточки» перевершували найбуйнішу фантазію старих земних казок про велетнів.
Тей Ерон поринув у споглядальне заціпеніння. Думки текли поволі, не викликаючи емоцій. Тей згадував, як після відльоту з Землі його не полишало почуття дивної відчуженості.
Певно, це почуття було властиве людині в первісному житті — відчуття повної незв’язаності, відсутності будь-яких зобов’язань, турбот про майбутнє. Імовірно, подібні відчуття з’явилися у людей під час великих лих, війн, соціальних потрясінь. І в Тей Ерона минуле, все, що було залишене на Землі, відійшло назавжди і без вороття; невідоме майбутнє відділене прірвою в сотні років, за якою чекає лише зовсім нове. Тому жодних планів, проектів, почуттів і побажань для того, що попереду. Лише принести туди добуте з космосу, вирване з його глибин нове пізнання. Вперед, тільки вперед! І раптом сталося таке, що заступило
