Словом, не втомлюючи читачів переказом уже відомих істин про Землю і Місяць, ми розповімо про:
меткого «кур’єра» Сонця, названого ім’ям давньоримського бога торгівлі Меркурія; на одній половині цієї планети панує немилосердна спека, на іншій — нестерпний холод;
нашу найближчу сусідку — яскравосяйну Венеру, котра ховає свою вроду за густою пеленою хмар;
суворий і днедавній світ Марса, над супутниками якого тривалий час тяжіла підозра, що вони штучні;
загадкового велетня, який носить ім’я богів: об’єм Юпітера у 1310 разів більший, ніж об’єм Землі;
унікальне диво Всесвіту — планету Сатурн, окільцьовану фантастичною короною, довжина якої сягає мільйона кілометрів;
єдину із всіх планет, вісь обертання якої не просто нахилена, а буквально лежить «на боці» у площині своєї орбіти, чим і пояснюються її багаторічні дні і ночі, — Уран;
планету, відкриту «на кінчику пера», — Нептун;
холодний і непривітний світ Плутона — останньої із дев’яти планет (та чи останньої?), куди сонячне проміння доходить через п’ять з половиною годин;
чисельну сім’ю внуків Сонця — природні супутники планет;
планети-ліліпути, яких у Сонячній системі налічується не менше ста тисяч, однак разом узяті вони не становлять і однієї тисячної частки маси Землі.
Скільки й світить Сонце, людина прагнула збагнути довколишній світ. Вона задивлялася в заобрійну далечінь, йшла туди І відкривала нові краї і землі. Великий мандрівник-мореплавець сучасності Тур Хейєрдал писав: «Людина навчилася ставити вітрила раніше, ніж сідлати коня. Жердину й весло вона почала використовувати на річці і на морі раніше, ніж колесо — на суші». Справедливі слова! Та ще раніше від винайдення весла і колеса людина подивилася на небо і, вловивши зоряний блиск космосу, пройнялася жагучою мрією проникнути туди. Цим дерзновенним поривом вона живе і сьогодні. Як колись освоювала незвідані острови, архіпелаги і континенти рідної планети, так і зараз, сягнувши за межі Землі і посилаючи у космічні безодні своїх автоматичних розвідників, прагне вивчити інші планети великого дому Геліоса. І на цьому шляху кристал небес їй не перепона. На цьому шляху нам світить Сонця лик.
МЕРКУРІЙ:
«Я — вісник неба, посланець богів»
Кур’єр Олімпу
Найближча до Сонця планета знана людям з давніх-давен. Ще в IV столітті до нашої ери, коли відомим планетам давали «божественні» імена, римляни назвали її Меркурієм, греки — Гермесом. Ці імена тотожні.
В еллінській міфології Гермес — син Зевса і німфи Майї. Вісник богів, сам бог торгівлі й ремісництва, опікун мандрівників. Своїм чарівним жезлом міг насилати сон на людей і богів чи будити їх зі сну. Супроводив душі померлих в останню путь — до підземного світу. Неперевершений у спритності і красномовності.
Гонець, вістун, кур’єр, дозорець, ординарець самого егідодержавного Зевса, він мав силу-силенну обов’язків і доручень. Згадаймо, як він чудово порятовує легендарного Одіссея, коли той, повертаючись додому, потрапив на острів Ееї, де жила дивна богиня, черівниця Кіркея. Ось як про це розповідає сам Одіссей:[1]
«…Взявши зброю, я подався до лісу. Пойнятий тривогою за долю своїх товаришів, незчувся, як опинився у глибокому яру, неподалік од дому підступної богині.
Несподівано з-за дерева вийшов мені назустріч прегарний стрункий юнак із золотим жезлом. Я вкрай збентежився, бо впізнав вісника богів і покровителя подорожніх — всюдисущого Гермеса. Взявши лагідно мене за руку, він промовив:
— Стривай, бідолашний Одіссею! Куди прямуєш, не знаючи цього краю? Невже до лукавої відунки Кіркеї? Твоїх воїнів вона обернула на свиней і замкнула у хліві. І ти йдеш їх визволяти? На тебе чекає така ж доля. Та я врятую тебе. Слухай лишень: візьми оце чарівне зілля, з ним ти сміливо можеш іти до Кіркеї. Коли вона подасть тобі келих з вином, ти не бійся і випий — чорні чари тебе не здолають. А як Кіркея замахнеться на тебе довжелезним києм, вихопи свого гостролезого меча із піхов і кидайся з ним на красуню. З ляку вона погодиться на всі твої вимоги — розчаклує твоїх воїнів і прихистить вас…
Так промовив світлосяйний бог і дав мені зілля, вирвавши його просто з землі. Корінь був чорний, а цвіт — наче іскристий сніг. Небожителі звуть це зілля «молі». Смертній людині рвати його небезпечно.
Поки я зачудовано розглядав диво-рослину, Гермес зник між дерев…»
Та не всі діла Гермеса були благочестивими. Траплялися й неприглядні доручення. Так вийшло в історії з Прометеєм.
…Похмуре морське узбережжя Кавказу. Високий і крутий бескид. На ньому страждає в муках розіп’ятий Прометей, який виніс з Гефестової кузні життєдайний вогонь і подарував його людям, за що розгніваний Зевс-громовержець жорстоко покарав зухвальця. Але вогненосний титан не скоряється. Безпорадний, скутий ланцюгами, він шле прокляття жорстокому тиранові, провіщаючи його падіння. І тут до нього прилітає Зевсів син, щоб вивідати, хто може загрожувати цареві богів і звідки чекати небезпеки. Захисник земних смертних відповідає захмарному відвідувачу:
Спокусливий гонець Олімпу вдається до хитрощів: улещує, задобрює, умовляє, погрожує, але богоборець залишається непохитний:
