Фанданґо

Він хитро подивився на мене.

 – Хе-хе! – сказав колишній кухар. – Що згадали! Ми з вами вчора зустрілися, і ляща ви несли з базару, а я був випивши та причепився до вас, ну, скажу відверто, аби вас сюди затягти!

 Він був правий. Я це згадав тепер, із прикрою невразливістю факту. Але я теж був правий, і про правоту свою, нахилившись Терпугову до вуха, прошепотів:

«На морі, на голому пльосі,
 Од спеки й морозу хмільна,
 Вві сні та в текучому русі
 Схилилася пальма-сосна».

 – Хе-хе! – сказав він, наливаючи до склянки мадеру, – шуткувати зволите!

Був вечір. Мрячив дощ.