Літак орав землю плугами, а за ними на свіжу ріллю кинулися жінки, щоб засівати.
Вони сіяли з рук легко і радісно, навіть удови.
Миколчин тато йшов за плугом, і чорна земля чорною хвилею хлюпала йому на чобіт.
Петро, ввесь час оглядаючись на плуги та на сівачів, вів літак, як ні в жодній битві, ні в жодному
бою: він аж спітнів і не бачив би цього поту, аби не западав цей його піт на Золоту Зірку Героя
малими краплинами.
А позаду усіх — за літаком, плугами, сівачами — брів Миколка з Первінкою.
Запряжена в борону, вона йшла поруч з ним на налигачі і не хотіла рости, і ріжки в неї були
віночком.
Document Outline
??
Вы читаете ПЕРВІНКА
×