Орден Жовтого Дятла

— Ні на що він не перекинеться, — урвав Педріньйо, який остаточно розгнівався на Рабіко, — так свинею і залишиться. Кирпа тебе обдурила, Еміліє, знай!

Почувши ці слова, Емілія зомліла…

— Що ти наробив! — сполохано зойкнула Кирпа.

— Так їй і треба! — огризнувся Педріньйо. — Вдруге не виходитиме заміж ради вигоди. «Маркіз», подумаєш! Порося воно, а не маркіз!

Проте незабаром усім довелося помиритися з маркізом, бо йому загрожувала небезпека. Наближався Новий рік.

А тому, що бразільський Новий рік буває не взимку, а влітку, то на Новий рік завжди буває гарно і зустрічати його можна в садку. Так було і цього разу: погода була чудова, настрій у всіх також, і тітонька Настасія смажила курчат, фарширувала індика, пекла солодкий пиріг! Годилося подавати на Новий рік і порося з крутим яйцем в роті і скибочками цитрини на спинці…

І ось напередодні Нового року якась незнайома бабка сіла на кущик біля Кирпи і подала їй якогось згорнутого папірця. Дівчинка розгорнула папірець. То був лист, і в ньому написано:

«Пробачте мині за мою повидінку на весілі тітонка Настася хочит мене зарізат на нови рік. Зжалтис над нищасним вашим другом яки вас ценуї поважаї вас залишаюс із превітом Раббіко».

— Помилка на помилці,— сказала Кирпа. — І стиль, і письмо — все суцільне свинство; в цьому листі — уся вдача Рабіко! Та ще й підписується через два «б» — Раббіко! Де цей нероба?

— За повіткою, — відповіла бабка, — в ямі. Він боїться вийти: просив мене листа передати…

Кирпа кинулася шукати тітоньку Настасію…

Так знаменитий маркіз де Рабіко був врятований, а коли небезпека зовсім минула, вийшов із своєї схованки і знову зажив розкошуючи.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ Кіт Фелікс

Розділ перший З’являється кіт Фелікс

Якось жаркого дня Кирпа та Емілія сиділи під деревом, чекаючи Педріньйо, який пішов до лісу нарізати лозинок, щоб зробити сильце на пташок. Раптом вони почули нявчання. Кирпа здивувалася: в домі кицьок не було.

— Еміліє,— сказала вона, дослухаючись, — мені здається, що це нявчання схоже на голос кота Фелікса…

Лялька вперше чула це ім’я.

— А хто цей дядько?

— Як, ти не знаєш? Таж це знаменитість! Винятковий розум! Які тільки з ним траплялися пригоди… Та це ж відомий кіноартист, він у мультиплікаціях знімається. У головних ролях. Ніхто не може подолати кота Фелікса, він завжди виходить переможцем у всіх картинах…

Не встигла Кирпа закінчити свою розповідь, як з-за сусіднього куща з’явилася вусата котяча морда і двоє круглих очей втупилися в наших співрозмовниць з великою цікавістю.

— Це він, безперечно, це він! — вигукнула дівчинка. — Можу закластися, що це кіт Фелікс!.. Киць- киць-киць!..

Кіт вийшов з-поза куща, підійшов і досить нецеремонно скочив Кирпі на коліна. Кирпа погладила його по м’якій шерсті і спитала:

— Як це ви тут опинилися, сеньйоре Феліксе? Я гадала, що ви живете в Сполучених Штатах.

— Я мандрую, — відповів кіт, — вивчаю мишаче питання. Хочу визначити, в якій країні миші смачніші. Я навіть на дні моря вже побував, служив там при дворі у Принца Срібної Рибки. Я щойно від нього.

— Ви гляньте! Адже ми теж з ним знайомі! — зраділа Кирпа. — А він нічого не просив переказати?

— Просив, аякже. Він хоче познайомитися з Педріньйо. Просив сказати Педріньйо, що сьогодні приїде, щоб відрекомендуватись його бабусі.

— Кого його? Педріньйо чи Принца?

— Обох. Він вважає вашу бабусю за свою.

Кирпа розчулилася:

— Диви, Еміліє, який він люб’язний, сердечний і бабусю любить.

І, обернувшись до кота, сказала:

— А це правда, що він сьогодні приїде?

— Атож. Коли я виходив, Принц складав валізу, а коло під’їзда вже стояла парадна карета.

— А яка в нього валіза? — зацікавилася Емілія.

— Не потикайся з безглуздими запитаннями, Еміліє. урвала її Кирпа. — Краще піди скажи бабусі і тітоньці Настасії, що у нас сьогодні гості. Ну-бо, ходи, мерщій!

Лялька наприндилась, їй-бо зовсім не хотілося покидати компанію кота, і неохоче почвалала до будинку, все озираючись.

А Кирпа балакала зі своїм новим знайомим:

— Провадьте далі, сеньйоре Феліксе!

— Я не пам’ятаю, на чому я зупинився…

— В кареті…

— Ага. Карета його вже ждала. І лікар Слимак ждав, і майор Жаба. Всі ждали.

— І всі вони приїдуть?

— Всі.

— От чудово! — Кирпа заплескала в долоні.— Бабуся і тітонька Настасія не повірили тоді мені, дурненькі. Тепер вони на власні очі побачать наших друзів із Країни Прозорих Вод!

І вона гукнула ляльку, що була вже далеченько:

— Еміліє!

— Що?

— Куди це ти так «поспішаєш»?

— Ти ж сама мене послала.

— Вернись, серденько. Я навмисно.

Емілія повернулася, сердито тупочучи закаблуками.

— Слухай, — сказала Кирпа, — ми готуємо для бабусі великий сюрприз, і треба все погодити з Педріньйо. Поклич Педріньйо.

— Навмисно покликати?

— Ні, насправді поклич. І мерщій, одна нога тут, друга там.

Педріньйо прийшов, і всі почали обговорювати «сюрприз», яким мали здивувати сердешну бабусю. Кота Фелікса послано назустріч Принцові, щоб погодити з ним, о котрій саме годині йому приїхати… Кирпа попередила ляльку:

— Сюрприз буде наприкінці обіду. Але ти не роби таємниче лице, а то бабуся догадається…

За обідом все йшло гаразд, аж поки подали третє. Тут донна Бента поглянула на Емілію і