- Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде.
Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а
заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу.
Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-
телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.
Та куди ж менi в тi чиновники, коли 'менi тринадцятий минало'.
Приїхав додому.
- Рано ти, - каже батько, - закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще
вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.
Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй
солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на 'казьонний кошт'.
Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж
до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.
Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.
А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився - хай воно йому сказиться! Все за
екстерна правив.
А потiм до унiверситету вступив.
Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моїм життi, - це 'Катехiзис' Фiларета. До
чого ж противна книжка! Ще якби так - прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то - напам'ять.
Книжки я любив змалку. Пам'ятаю, як попався менi Соломонiв 'Оракул'. Цiлими днями сидiв над
ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки
прийде мати, вхопить того 'Оракула' та по головi - трах! Тодi тiльки й кину.
Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками.
Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.
Не любив 'Руського паломника', що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати. Велика дуже
книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п'ятах.
А решта книг читалася нiчого собi.
Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.
У 1921 роцi почав працювати в газетi 'Вiстi' перекладачем.
Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi:
'Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм - письменником можна бути. Он
скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiї, - думаю собi, - в мене особливої
нема, бухгалтерiї не знаю, що я, - думаю собi, - робитиму'.
Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати.
I пишу собi...
1927-1955
