„Зі мною все гаразд,“ — відповіла вона. — „Сиди тихенько, не втручайся. Потім я все поясню.“
Інна підійшла до Сандри, присіла поруч і взяла її за праву руку.
— Тепер слухай, золотко, що я тобі скажу… — заговорила вона, відволікаючи увагу дівчини, а тим часом швиденько наділа їй щось на середній палець. На якусь мить яскраво зблиснув зеленкувато-жовтий вогник , але ще кілька секунд після цього сітківка моїх очей зберігала слід від несподіваного спалаху. — Отак! Готово.
Сандра рвучко вивільнила руку й наблизила її до свого обличчя, розглядаючи перстень з невеличким каменем, схожим на хризоліт. Цей перстень я впізнав одразу — за давніми переказами, він належав ще Бодуенові де Бресі, і з його допомогою майбутній перший герцоґ Бокерський завдав поразки Женесові де Фарамону. Через вісім сторіч прапрадід теперішнього герцоґа знайшов перстень Бодуена при реконструкції церкви в Шато-Бокері, а його нерозумний правнук, батько Ґарена де Бресі, Олаф, здуру подарував цю цінну річ смертельному ворогові своєї родини. Після Женесової загибелі перснем заволоділи ми і скористалися ним, щоб піднятися на верхівку південної вежі, коли починався Прорив. Згодом ми хотіли повернути його герцоґові, проте він відмовився його взяти і наполіг на тому, що відтепер перстень має належати нам.
Співставивши факти, я здогадався, що за час своєї відсутності Інна встигла збігати до табору і взяти його зі своєї скриньки для коштовностей. Однак я не міг збагнути, навіщо їй знадобився цей артефакт, який був призначений для блокування чарів…
Зате Сандра, як видно, все зрозуміла. Після секундного заціпеніння вона поривчасто обняла Інну і, на мій подив, стала цілувати її, заливаючись сльозами і примовляючи:
— Ох, Інночко, дорогенька… яка ж ти розумниця… дякую тобі… дякую…
Ми зі Штепаном розгублено перезирнулися. Ні він, ні я не мали уявлення, що відбувається, але вже сама Сандрина реакція свідчила про те, Інна, надівши їй на пальця перстень Бодуена, зробила дівчині неабияку послугу.
— Ну, годі, — ніяково промимрила Інна, мало не відбиваючись від поцілунків. — Припини, Сандро! А то хлопці казна що подумають. Владислав точно подумає, він такий.
Зненацька Сандра зойкнула й обм’якла. Інна притримала їй і дбайливо вклала на ковдру.
А ми зі Штепаном схопились на ноги і майже одночасно вигукнули:
— Що з нею?
Сандра слабко ворухнула віями і ледве чутно прошепотіла:
— Все… нормально… Я зараз… Тільки… тільки… перстень… не знімайте… в жодному…
Вона заплющила очі й завмерла нерухомо. Її бліде обличчя виражало спокій і полегкість.
Інна взяла дівчину за зап’ясток, перевірила пульс, побіжно дослідила її ауру і повідомила:
— Вона просто знепритомніла. Гадаю, це суто емоційна реакція.
Я сів на траву біля самого краю ковдри. Штепан учинив так само.
— А на що саме була ця суто емоційна реакція? — поцікавився я.
— І я б хотів це знати, — підтримав мене барон. — Чим ви так догодили Сандрі, надівши їй персня?
— А ви ще не второпали? — здивувалася Інна, змірявши мене та Штепана якимсь розчарованим поглядом. — Це ж очевидно! Хіба ви забули, яку властивіть має перстень Бодуена?
— Він захищає свого власника від прямого маґічного впливу, — відповів я.
— Правильно. Та це лише окремий випадок. Маґією називається мистецтво керування надприродними силами. Тепер сформулюй свою думку в загальному вигляді.
— Ну, тоді перстень захищає від прямого впливу надприродних сил. — Я замовк і приголомшено витріщився на Інну. — Ти хочеш сказати, що Сандра була…
— Одержимою, — закінчив за мене Штепан. Навіть у примарному місячному світлі було видно, як його обличчя посіріло.
Інна ствердно кивнула:
— Як я розумію, на Гранях цим словом називають людей, що всупереч власній волі потрапили в тенета Нижнього Світу. Вони не слуги, а раби. Перстень Бодуена звільнив Сандру з рабства — і ви бачили, як вона цьому зраділа.
Я сперся ліктями на коліна і стиснув голову руками.
— Здуріти можна!
А Штепан запитав:
— Як ви про це здогадалися, пані? Ви підозрювали вже тоді, коли казали, що це суто побутовий інцидент?
— Ні, бароне. Якраз тоді я вважала, що ситуація цілком зрозуміла. Але підсвідомо залишалася насторожі, бо пророчі сни — не іграшки, і для їхньої появи потрібен дуже серйозний привід. А Сандрина витівка з Владиславом, хоч вона багато важить для наших особистих стосунків, сама по собі не є вагомою причиною для вашого пророчого сну. Коли ж Сандра почала верзти нісенітницю про Сідха…
— То вона брехала? — озвався я.
— Авжеж брехала. Вона ніби говорила під чиюсь диктовку. Її брехня була такою бездарною, такою неправдоподібною, вона так суперечила всім моїм уявленням про Сандру, що мимоволі мені спала на думку популярна на Гранях приказка: „Диявол хитрий, підступний, але дурний“.
Я здригнувся.
— Гадаєш, хтось примусив її взяти на себе провину? По-твоєму, вона непричетна до зникнення Сідха?
— Ні, таки причетна. Принаймні, вона знає, що з ним сталося. Це було видно з її поведінки. Коли людина щось приховує, її невідступно переслідує страх бовкнути щось зайве. Якраз на цьому Сандра й спалилася. Обмовившись про жартівливу пропозицію Сідха, вона злякалася, вирішивши, що виказала себе. І вона справді виказала — проте не словами, а самим своїм переляком. Після цього їй слід було зізнатися в убивстві Сідха на ґрунті пристрасті, і тоді я, можливо, ще повірила б їй. Якби в неї (або в того, хто керував нею) було більше часу на роздуми, так би й сталося. Однак часу не було, а диявол хитрий, підступний, але дурний. У намаганні викрутитися, Сандра остаточно заплуталась у брехні… на своє щастя.
— Отже, Сідх справді знав про її витівки?
— Щодо цього я не маю жодних сумнівів. Саме тому вона так злякалася. Чи, радше, злякався її… гм, скажемо так — потойбічний командир.
Штепан хутко перехрестився і нерозбірливо промимрив коротку молитву. А Інна продовжувала:
— Водночас я переконана, що Сідхове зникнення не має стосунку до того, що виробляла з тобою Сандра. На це була якась інша причина.
— Мабуть, він здогадався, що Сандра одержима, — припустив барон.
— Спершу я теж так подумала. Проте її готовність повернути Сідха цілим та неушкодженим рішуче суперечила цій версії. І я майже певна, що якби ми повірили Сандриній брехні, вона б негайно повернула його. А Сідх, своєю чергою, підтвердив би її історію.
Я запитливо поглянув на Інну:
— Тобто, він був заодно з Сандрою?
— Вочевидь, так. Але не думаю, що він одержимий. Швидше, свідомий слуга Нижнього Світу. Чорний чаклун… А втім, навіщо гадати. От зачекаємо, коли отямиться Сандра, вона нам усе розповість. Не бачу сенсу зайве напружувати свій розум. Зараз я невиспана, в мене погано працює голова.
— Ну, не кажи, — заперечив я. — Твоя голова чудово працює, не те що моя. Ти просто блискуче придумала з перснем.
— Власне, це мені підказала сама Сандра. Ще на самому початку подорожі, коли я показувала їй свої коштовності, вона зненацька схопила перстень Бодуена, а вже наступної миті кинула його назад до скриньки, ніби опеклася. Її обличчя виражало глибоке розчарування. Сандра сказала мені, що помилилася, прийнявши звичайний блокувальний перстень за один рідкісний артефакт, що зник багато сторіч тому. Тоді я повірила їй, але цей випадок відклався в моїй пам’яті. А тут я згадала про нього й подумала: чи не хотіла Сандра надіти персня, щоб звільнитися від чийогось впливу? От і вирішила спробувати.
— І дуже вчасно це зробила, — додав я. — Якби той, хто тримав її під контролем, здогадався про твої підозри… Не знаю, що тоді б сталося з Сандрою, але точно щось гірше з непритомність.
— Тому я так квапилася, — сказала Інна. — Тепер я розумію, що через поспіх була необережна. Якби
