Багато чудових пісень того вечора проспівали піонери, сидячи біля вогнища. Співали про Батьківщину і про піонерську дружбу, про школу і юного бійця, що поліг у бою з ворогами…
— Молодці, гарно співаєте, — похвалив Всеволод Петрович. — А тепер давайте перевіримо, хто з вас найкмітливіший. Скажіть-но, яка азбука складається із двох знаків?
Піонери замислились. Стало тихо. Тільки чути було, як десь далеко в морі загув пароплав.
— Довго думаєте, — підохотив дітвору вожатий. — Адже питаннячко просте…
— Я знаю… Я скажу! — схопився з місця Альоша. — Азбука із двох знаків є у пташок. У горобців… Цвінь-цвірінь…
Дружний регіт зустрів Альощині слова. Діти аж качалися від сміху, хапаючись за животи. Сміявся і вожатий. Тільки сам Альоша, не розуміючи, що викликало такий регіт, розгублено позирав на піонерів. Нарешті й він посміхнувся і, зніяковівши, став копирсати черевиком землю.
— Ну, годі, годі! — заспокоїв дітей вожатий. — Хай він помилився, але сказав, що думає. Хто ж правильно відповість? Невже ніхто не знає? Запитання дуже просте, особливо для моряків…
— Азбука Морзе! — поспіхом вигукнув Федя, боячись, щоб хто не випередив його.
— Правильно, — кивнув головою Всеволод Петрович, — бачу, є в нашому таборі моряки… А тепер ще таке питання: в якої з комах орган слуху знаходиться на нозі?
— Можна, я відповім? — піднесла руку Мата Нечипоренко.
— Скажи.
— У коника.
— Молодець, Машо…
— А ось який птах літає найпрудкіше? — крикнув Альоша, бажаючи й собі взяти участь у грі.
Звідусіль почулися голоси:
— Орел.
— Ластівка.
— Сокіл.
— Яструб.
— А от і ні! — голосно сказала Маша. — Щур. Він літає із швидкістю сто десять кілометрів за годину…
— Звідки ти все це знаєш? — здивувався Володя Рижков.
— Я ще з п’ятого класу відвідую гурток юннатів, — просто пояснила Маша і, хвилинку подумавши, додала: — Нашу школу за кролівництво нагородили срібною медаллю Виставки передового досвіду в Москві.
— Ух, ти! — із заздрістю промовив хтось.
Всеволод Петрович глянув на годинник.
— Ну, друзі, пора спати.
— Ще рано. Ми не хочемо спати! — загукали піонери, але вожатий наполіг на своєму:
— Ні, дисципліна передусім. Завтра підемо збирати лікарські трави. Здаватимете все Маші Нечипоренко… А зараз спати. На добраніч.
Скоро в таборі запанувала тиша. Натомлені за день піонери міцно заснули в наметах, і тільки двоє чергових біля вогнища пильно вдивлялися в шурхітливий нічний морок.
Розділ третій
Кудряш залишає табір
Маша стояла біля намету і з поважним виглядом приймала цілі оберемки лікарських трав, що їх підносили піонери. Федя підійшов одним із останніх, мовчки простягнув пучечок трави.
— Що це? — здивовано спитала дівчинка.
— Хіба не бачиш, — буркнув Федя, — трава, різна там белладонна, дурман…
— Та це ж папороть! — обурилась Маша.
— Папороть то й папороть, — пробурчав Кудряш. — Усі трави схожі між собою…
— Всеволоде Петровичу! — покликала Маша. — Погляньте, скільки Кудряш за вчорашній день трави назбирав.
Підійшов вожатий, подивився на папороть і докірливо похитав головою.
— Негарно. Такий хлопець, і всього пучечок трави нарвав… Що ж ми — дачники на прогулянці? Не чекав, не чекав…
— Взагалі не ясно, що ти тільки вчора робив, — по-наставницькому мовила Маша, — он поглянь, скільки дівчатка назбирали.
— Ну й хай собі збирають на здоров’ячко, — похмуро відказав Федя. — Це їхнє, дівчаче діло, різні там травки-муравки збирати. І нічого мене повчати.
— Володя Рижков не дівчинка, а зібрав вдесятеро більше за тебе. І Коля Дубчак, і Шестаков! — заторохтіла Маша.
— Теж мені, герої! — огризнувся Кудряш. — Подвиг вчинили… Нарвали всякого бур’яну і раді…
— Ти як себе поводиш? — суворо зауважив Всеволод Петрович.
— Авжеж, хвалько нещасний! — крикнув Альоша.
— Хіба не знаєте? — глузливо запитав Рижков. — Великий мандрівник, либонь цілісінький день обмірковував план своєї майбутньої кругосвітньої подорожі в ночвах. Не до трави йому було…
Слова Рижкова потонули в дружному реготі дітвори.
Федя міцно стиснув кулаки. Гнів розпирав йому груди. А тим часом Рижков глузував далі:
— Бачите, як гніваються адмірал? Їх, либонь, не влаштовує наша екскурсія в гори…
— Замовкни! — крикнув Кудряш, весь тремтячи від обурення.
— О, адмірал наказують…
Не пам’ятаючи себе, Кудряш кинувся на Рижкова і що було сили з розмаху вдарив його в обличчя. Втративши рівновагу, Володя звалився на землю. З носа в нього потекла кров. Розлючений Федя в нестямі стрибнув на Рижкова і схопив його за горло.
— Припинити! Як тобі не соромно! — гнівно крикнув вожатий і з силою відтяг Кудряша від Володі.
Той важко підвівся, схлипуючи, побрів геть, до намету.
— Ось ти який! — осудливо сказав Всеволод Петрович. — Про бійку я обов’язково доповім начальникові табору, хай вирішує, що з тобою далі робити. Моя ж думка: хуліганові не місце серед нас.
Вожатий круто повернувся і пішов геть.
Розгублено дивлячись на Федю, піонери мовчали. Все, що відбулося, здавалося їм дикою і безглуздою грою.
Скоро табір спорожнів. Хлопчики і дівчатка знову рушили до лісу збирати лікарські трави. Тільки кухар та його помічниця Маша поралися біля казана.
Похмурий і лютий на самого себе, Федя сидів на пеньку. Йому було боляче за образу, що так несподівано звалилася на нього. Ще й звинуватили в хуліганстві… Тривожно пульсувала думка, що, можливо, доведеться залишити табір… Ще, чого доброго, додому повідомлять, а там і в школі дізнаються.
“Ну й історійка, — гірко зітхнув Федя. — Так і не довелося поплавати на “Дельфіні”… А Всеволод Петрович ще збирався мене старшим на шлюпку призначити… А може, ще не пізно? Може, вибачитись перед Всеволодом Петровичем, перед Володькою? Міг я й справді помилитися?.. Краще б Рижков мені носа розбив… Ось зараз піду й назбираю лікарських трав більше за всіх… — зціпив зуби Федя. — Чи краще заготую хмизу для вогнища”.
