• 1
  • 2
Загрузка...

дасть Бог, якась забере? На всякий товар є покупець. Може, й на нього котрась знайдеться Барановський їв відбивну з картоплею, запивав кавою і мовчав. Перспектива доживати віку в одній квартирі з тим недоумком не вельми тішила його гонор, але вибору не було. До колишніх дружин всі мости давно спалені. Щось нове шукати уж ні сил, ні настрою. Та й що знайдеш у місті, де тебе кожен пес знає, а ти його. А Ганна жінка добра, хазяйновита, а головне весела. То лиш вчора розкисла Барановський мовчав, а Ганна гадала, що він погоджується. І запобігливо питала, чи загорнути йому бутерброд на роботу? Але Барановський, вдихаючи запахи борщу, що клекотів на плиті, казав, що прийде на обід. Ганна ніяковіла, бо й справді, чого вона лізе до нього зі своїми бутербродами не Йвасьо ж Як не є артист. То нічого, що дають йому ролі рідко, та й то в дитячих спектаклях. Так вже в тому театрі: ролей мало, а тих артистів, як ріща Барановський двічі запрошував Ганну на вистави, і їй сподобалось, як він грав: перший раз лісове чудисько, а другий розбійника. Разом із дітлахами Ганна переживала, страшилась і сміялася, і дуже гордилася Барановським, хоча десь у глибині душі була переконана, що те мавпування перед шмаркачами не чоловіча робота. Ганна провела Барановського аж до ліфта, милуючись його гордою поставою, зосередженим інтелігентним видом. Подумала: скільки ж то жінок хотіли б бути зараз на її місці! Щаслива повернулася на кухню і звично гукнула Сніданок готовий! Йвасьо прийшов, невиспаний, помятий, чисто тобі лісове чудисько, яке грав Барановський! Їв відбивну, пив чай, бо кава йому тиск піднімала. І сопів. Ганна не чіпала його. Звично зрихтувала бутерброди і спакувала Йвасьові обід у стару шкіряну торбу. Коли виходив, спохватилася Ой, мало не забула! Ось заший, прошу і простягнула старі розтоптані туфлі Барановського. Міг би й нові купити, артіст задрипаний! зло буркнув Йвасьо, але мешти взяв і запхнув у торбу до бутербродів. А Ганна зітхнула Йвасю! Йвасю! Що ти накупував собі, що він накупує Такий вже, певно, в мене льос проклятущий, що одна ненза чіпляється! Мало було тебе, так ще он І де дінешся від вас? Йвасьо хряснув дверима і стало тихо. Так тихо, ніби святі хату перелетіли, і так легко і вільно, мов на безлюдному березі моря. Від Одеси аж до Туреччини.

Вы читаете Двомужниця
  • 1
  • 2
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату