будь задоволений. Кінець кінцем, що такого сталося? Хлопці молоді, добре виховані, один з них син впливового політика. Ні, любий мій Амеріго, ти завжди був чесною людиною. Хоча ти й знехтував мою дружбу, я вірю слову Амеріго Бонасера більш, ніж будь-чиєму. Тож дай слово, що забудеш про цю дурницю. Ти хочеш вчинити не по-американському. Пробач їм. Забудь. Життя повне прикрощів.
Жорстока й презирлива іронія цих слів, стриманий гнів дона зробили нещасного власника похоронного закладу схожим на мокру ганчірку. Та він ще раз насмілився сказати:
— Я прошу у тебе справедливості.
Дон Корлеоне кинув сухо:
— Суд дав тобі справедливість.
Бонасера вперто похитав головою.
— Ні. Він дав справедливість тим молодикам, а не мені.
Дон кивком голови схвалив це тонке визначення і запитав:
— Яка ж твоя справедливість?
— Око за око.
— Ти хотів більшого. Адже твоя донька залишилася жива.
Бонасера видавив з себе:
— То хай тоді вони помучаться, як вона мучиться.
Дон чекав, що далі. Нарешті Бонасера наважився запитати:
— Скільки ти хочеш?
Це вже був зойк душі.
Дон Корлеоне відвернувся. Це означало, що розмову скінчено. Але Бонасера не ворухнувся.
Зрештою, зітхнувши, як щиросерда людина, яка не може весь час злоститися на заблудлого друга, дон Корлеоне їм терну вся до власника похоронного закладу. Бонасера і шив блідий, як трупи, що він їх ховав. Дон Корлеоне за говорив лагідно й розсудливо.
— Чому ти боявся довіритись мені? Ти пішов у суд і чекав кілька місяців. Витратив гроші на адвокатів, хоч вони знали наперед, що тебе пошиють у дурні. Ти прийняв вирок від судді, що продав себе, як остання вулична хвойда. Були роки, коли ти потребував грошей, ти звершися до банків і платив грабіжницькі проценти, чекав, як жебрак з капелюхом у руці, поки вони рознюхували, стромляли ніс трохи не між твої сідниці, щоб впевнитися, чи ти в можеш сплатити борг.
Дон помовчав, його голос став невблаганним.
— А якби ти прийшов до мене, мій гаманець був би і поїм. Якби ти прийшов до мене по справедливість, то ці покидьки, що скалічили твою доньку, вже сьогодні вмивалися г. гіркими слізьми. Коли б через якесь нещастя у такої чесної людини, як ти, з'явилися вороги, вони б стали моїми ворогами. — Дон підняв руку, показуючи пальцем на Бонасера. — І годі, повір мені, вони б обминали тебе десятою дорогою.
Бонасера схилив голову і промимрив здушеним голосом:
— Будь моїм другом. Я згоден.
Дон Корлеоне поклав руку на його плече.
— Гаразд, — сказав він, — ти матимеш справедливість. Але колись — можливо, що цей день і не настане ніколи, — я повернусь до тебе з проханням зробити мені послугу. А до цього дня вважай цю справедливість подарунком від моєї жінки — хрещеної матері твоєї доньки.
Коли зачинилися двері за вдячним власником похоронним закладу, дон Корлеоне обернувся до Хейгена:
— Доручи цю справу Клеменці і накажи йому, щоб він послав таких, що не захопляться, почувши запах крові. Кінець кінцем ми ж не вбивці, хай там що думає про нас своєю дурною головою цей обмивач трупів.
Він помітив, що старший син дивиться крізь вікно на весілля в саду. Нічого не вийде... «Безнадійний», — подумав дон Корлеоне. Якщо Сантіно не виявляє бажання вчитися, пін ніколи не зможе вести родинне діло, ніколи не стане «доном». Треба підшукати когось іншого. І чимшвидше. Адже він не безсмертний.
З саду, здивувавши всіх трьох, долинув радісний крик натовпу. Сонні Корлеоне присунувся щільніше до вікна, а тоді заквапився до дверей з радісною усмішкою на лиці.
— Це Джоні приїхав на весілля, ну, що я вам казав?
Хейген підійшов до вікна.
— Це справді твій хрещеник, — сказав він донові Корлеоне, — покликати його?
— Не треба, хай розважає гостей. Він прийде до мене, коли буде до цього готовий, — дон усміхнувся Хейгенові. — Бачиш? Джоні добрий хрещеник.
Ревнощі шпигнули Хейгена, і він сухо відповів:
— Минуло вже два роки. Мабуть, знову попав у халепу й прийшов до тебе по допомогу.
— А до кого ж би він звернувся, як не до хрещеного батька? — запитав дон Корлеоне.
Конні Корлеоне першою побачила в саду Джоні Фонтане. Забувши про належну молодій церемонність, вона заверещала: «Джон-ні-і-і!» — й кинулася до нього в обійми. Він міцно пригорнув її, поцілував у губи і вітався з гостями, тримаючи Конні за стан. Усі — його давні знайомі, він виріс із ними на Вест-Сайді. Конні потягла його до нареченого. Джоні потішився про себе, помітивши, що русявому молодому, здається, не подобалося, що він уже не герой дня. Потискуючи йому руку й проголошуючи за нього тост, Джоні закликав на поміч усю свою привітність.
Хтось знайомим голосом гукнув від помосту для джазу: «А чи не заспівав би ти нам, Джоні?» Він обернувся й побачив Ніно Валенті, що всміхався йому. Джоні Фонтане стрибнув на поміст і обняв Ніно. Вони колись були нерозлучними друзями, разом співали, разом водили дівчат, доки Джоні не почав здобувати славу й співати по радіо. Коли Джоні подався до Голлівуду робити фільми, він разів зо два дзвонив Ніно, щоб просто побалакати, і обіцяв улаштувати його співаком у клубі. Але не дотримав слова. Тепер, побачивши радісну й глузливу посмішку Ніно, що вже був трохи напідпитку, Джоні знову відчув тепло давньої приязні.
Ніно почав бринькати на мандоліні, а Джоні Фонтане поклав руку йому на плече. «Ця пісня — молодій», — сказав він і, притупуючи ногою, заспівав сороміцьку сицилійську любовну пісеньку. Під його спів Ніно робив спокусливі рухи. Конні гордо зашарілася, а натовп гостей схвально загув. Під кінець пісні вже всі притопували ногами і горлали лукавий двозначний приспів, яким закінчувався кожний куплет. Вони не переставали аплодувати, аж поки Джоні не прокашлявся, щоб почати другу пісню.
Всі пишалися ним. Він був з їхнього кола і став відомим співаком, кінозіркою, спав з найпринаднішими в світі жінками, незважаючи на все, виявляв належну повагу до свого хрещеного батька, приїхав за три тисячі миль, щоб потрапити на весілля. Він і досі любив давніх друзів, таких, як Ніно Валенті. Багато хто з присутніх бачив, як Джоні й Ніно ще хлопчаками співали разом, і нікому навіть не снилося, що Джоні Фонтане піднесеться так високо і полонить п'ятдесят мільйонів жіночих сердець.
Джоні Фонтане нахилився, щоб допомогти молодій вії вискочити на поміст. Конні стала між ними і Ніно. Обидва Молодики присіли, нахилилися вперед, повернувшись один до одного. Ніно взяв на мандоліні кілька різких акордів. Це був їхній давній номер: вони залицялися до дівчини i глузували один з одного, змагалися голосами, наче шаблями, співаючи по черзі. З надзвичайною тактовністю Джоні дав голосові Ніно перекрити його власний, дозволив Ніно забрати молоду з його рук, дозволив Ніно, тріумфуючи, хвацько переспівати його на останньому куплеті. Все весілля вибухнуло оплесками й вигуками, в вони втрьох обнялися наприкінці. Гості знову вимагали співів.
Лише дон Корлеоне, стоячи біля наріжного входу до будинку, відчував, що тут щось негаразд. Доброзичливо, щоб не образити гостей, він зауважив з грубуватим гумором:
— Мій хрещеник приїхав за три тисячі миль, щоб зробити нам честь, а ніхто навіть не здогадався промочити йому горло вином?
Відразу ж піднесли з десяток келихів, повних вина. Джоні Фонтане відсьорбнув з кожного і поспішив обняти того хрещеного батька. А обіймаючи, щось шепнув на вухо старому. Дон Корлеоне повів його в будинок.
Коли Джоні зайшов у кімнату, Том Хейген простяг йому на зустріч руку, і Джоні потис її.
— Здоров, Томе.
Проте в цих словах не було звичайної щирої приязні, якою він чарував людей. Тома Хейгена трохи зачепила така холодність. Але він вирішив не звертати уваги. Це ж бо неминуча відплата за близькість до дона. Джоні Фонтане говорив донові:
Жорстока й презирлива іронія цих слів, стриманий гнів дона зробили нещасного власника похоронного закладу схожим на мокру ганчірку. Та він ще раз насмілився сказати:
— Я прошу у тебе справедливості.
Дон Корлеоне кинув сухо:
— Суд дав тобі справедливість.
Бонасера вперто похитав головою.
— Ні. Він дав справедливість тим молодикам, а не мені.
Дон кивком голови схвалив це тонке визначення і запитав:
— Яка ж твоя справедливість?
— Око за око.
— Ти хотів більшого. Адже твоя донька залишилася жива.
Бонасера видавив з себе:
— То хай тоді вони помучаться, як вона мучиться.
Дон чекав, що далі. Нарешті Бонасера наважився запитати:
— Скільки ти хочеш?
Це вже був зойк душі.
Дон Корлеоне відвернувся. Це означало, що розмову скінчено. Але Бонасера не ворухнувся.
Зрештою, зітхнувши, як щиросерда людина, яка не може весь час злоститися на заблудлого друга, дон Корлеоне їм терну вся до власника похоронного закладу. Бонасера і шив блідий, як трупи, що він їх ховав. Дон Корлеоне за говорив лагідно й розсудливо.
— Чому ти боявся довіритись мені? Ти пішов у суд і чекав кілька місяців. Витратив гроші на адвокатів, хоч вони знали наперед, що тебе пошиють у дурні. Ти прийняв вирок від судді, що продав себе, як остання вулична хвойда. Були роки, коли ти потребував грошей, ти звершися до банків і платив грабіжницькі проценти, чекав, як жебрак з капелюхом у руці, поки вони рознюхували, стромляли ніс трохи не між твої сідниці, щоб впевнитися, чи ти в можеш сплатити борг.
Дон помовчав, його голос став невблаганним.
— А якби ти прийшов до мене, мій гаманець був би і поїм. Якби ти прийшов до мене по справедливість, то ці покидьки, що скалічили твою доньку, вже сьогодні вмивалися г. гіркими слізьми. Коли б через якесь нещастя у такої чесної людини, як ти, з'явилися вороги, вони б стали моїми ворогами. — Дон підняв руку, показуючи пальцем на Бонасера. — І годі, повір мені, вони б обминали тебе десятою дорогою.
Бонасера схилив голову і промимрив здушеним голосом:
— Будь моїм другом. Я згоден.
Дон Корлеоне поклав руку на його плече.
— Гаразд, — сказав він, — ти матимеш справедливість. Але колись — можливо, що цей день і не настане ніколи, — я повернусь до тебе з проханням зробити мені послугу. А до цього дня вважай цю справедливість подарунком від моєї жінки — хрещеної матері твоєї доньки.
Коли зачинилися двері за вдячним власником похоронним закладу, дон Корлеоне обернувся до Хейгена:
— Доручи цю справу Клеменці і накажи йому, щоб він послав таких, що не захопляться, почувши запах крові. Кінець кінцем ми ж не вбивці, хай там що думає про нас своєю дурною головою цей обмивач трупів.
Він помітив, що старший син дивиться крізь вікно на весілля в саду. Нічого не вийде... «Безнадійний», — подумав дон Корлеоне. Якщо Сантіно не виявляє бажання вчитися, пін ніколи не зможе вести родинне діло, ніколи не стане «доном». Треба підшукати когось іншого. І чимшвидше. Адже він не безсмертний.
З саду, здивувавши всіх трьох, долинув радісний крик натовпу. Сонні Корлеоне присунувся щільніше до вікна, а тоді заквапився до дверей з радісною усмішкою на лиці.
— Це Джоні приїхав на весілля, ну, що я вам казав?
Хейген підійшов до вікна.
— Це справді твій хрещеник, — сказав він донові Корлеоне, — покликати його?
— Не треба, хай розважає гостей. Він прийде до мене, коли буде до цього готовий, — дон усміхнувся Хейгенові. — Бачиш? Джоні добрий хрещеник.
Ревнощі шпигнули Хейгена, і він сухо відповів:
— Минуло вже два роки. Мабуть, знову попав у халепу й прийшов до тебе по допомогу.
— А до кого ж би він звернувся, як не до хрещеного батька? — запитав дон Корлеоне.
Конні Корлеоне першою побачила в саду Джоні Фонтане. Забувши про належну молодій церемонність, вона заверещала: «Джон-ні-і-і!» — й кинулася до нього в обійми. Він міцно пригорнув її, поцілував у губи і вітався з гостями, тримаючи Конні за стан. Усі — його давні знайомі, він виріс із ними на Вест-Сайді. Конні потягла його до нареченого. Джоні потішився про себе, помітивши, що русявому молодому, здається, не подобалося, що він уже не герой дня. Потискуючи йому руку й проголошуючи за нього тост, Джоні закликав на поміч усю свою привітність.
Хтось знайомим голосом гукнув від помосту для джазу: «А чи не заспівав би ти нам, Джоні?» Він обернувся й побачив Ніно Валенті, що всміхався йому. Джоні Фонтане стрибнув на поміст і обняв Ніно. Вони колись були нерозлучними друзями, разом співали, разом водили дівчат, доки Джоні не почав здобувати славу й співати по радіо. Коли Джоні подався до Голлівуду робити фільми, він разів зо два дзвонив Ніно, щоб просто побалакати, і обіцяв улаштувати його співаком у клубі. Але не дотримав слова. Тепер, побачивши радісну й глузливу посмішку Ніно, що вже був трохи напідпитку, Джоні знову відчув тепло давньої приязні.
Ніно почав бринькати на мандоліні, а Джоні Фонтане поклав руку йому на плече. «Ця пісня — молодій», — сказав він і, притупуючи ногою, заспівав сороміцьку сицилійську любовну пісеньку. Під його спів Ніно робив спокусливі рухи. Конні гордо зашарілася, а натовп гостей схвально загув. Під кінець пісні вже всі притопували ногами і горлали лукавий двозначний приспів, яким закінчувався кожний куплет. Вони не переставали аплодувати, аж поки Джоні не прокашлявся, щоб почати другу пісню.
Всі пишалися ним. Він був з їхнього кола і став відомим співаком, кінозіркою, спав з найпринаднішими в світі жінками, незважаючи на все, виявляв належну повагу до свого хрещеного батька, приїхав за три тисячі миль, щоб потрапити на весілля. Він і досі любив давніх друзів, таких, як Ніно Валенті. Багато хто з присутніх бачив, як Джоні й Ніно ще хлопчаками співали разом, і нікому навіть не снилося, що Джоні Фонтане піднесеться так високо і полонить п'ятдесят мільйонів жіночих сердець.
Джоні Фонтане нахилився, щоб допомогти молодій вії вискочити на поміст. Конні стала між ними і Ніно. Обидва Молодики присіли, нахилилися вперед, повернувшись один до одного. Ніно взяв на мандоліні кілька різких акордів. Це був їхній давній номер: вони залицялися до дівчини i глузували один з одного, змагалися голосами, наче шаблями, співаючи по черзі. З надзвичайною тактовністю Джоні дав голосові Ніно перекрити його власний, дозволив Ніно забрати молоду з його рук, дозволив Ніно, тріумфуючи, хвацько переспівати його на останньому куплеті. Все весілля вибухнуло оплесками й вигуками, в вони втрьох обнялися наприкінці. Гості знову вимагали співів.
Лише дон Корлеоне, стоячи біля наріжного входу до будинку, відчував, що тут щось негаразд. Доброзичливо, щоб не образити гостей, він зауважив з грубуватим гумором:
— Мій хрещеник приїхав за три тисячі миль, щоб зробити нам честь, а ніхто навіть не здогадався промочити йому горло вином?
Відразу ж піднесли з десяток келихів, повних вина. Джоні Фонтане відсьорбнув з кожного і поспішив обняти того хрещеного батька. А обіймаючи, щось шепнув на вухо старому. Дон Корлеоне повів його в будинок.
Коли Джоні зайшов у кімнату, Том Хейген простяг йому на зустріч руку, і Джоні потис її.
— Здоров, Томе.
Проте в цих словах не було звичайної щирої приязні, якою він чарував людей. Тома Хейгена трохи зачепила така холодність. Але він вирішив не звертати уваги. Це ж бо неминуча відплата за близькість до дона. Джоні Фонтане говорив донові:
Вы читаете Хрещений Батько
×