/>захвилювався.
— І мене поставте! — гукнув він. — Поставте мене на землю!
Гвинтик і Шпунтик обережно опустили Незнайка ногами на землю.
— А тепер ведіть мене! Ведіть! — кричав Незнайко.
Гвинтик і Шпунтик потихеньку повели його, бережно тримаючи попідруки.
— А тепер пустіть мене! Пустіть! Я сам!
Бачивши, що Гвинтик і Шпунтик бояться відпустити його, Незнайко почав вириватися
з рук і навіть намагався вдарити Шпунтика. Гвинтик і Шпунтик відпустили його.
Незнайко ступив кілька невпевнених кроків, але одразу ж повалився на коліна і,
впавши обличчям униз, почав цілувати землю. Капелюх злетів у нього з голови. З
очей покотилися сльози. І він прошепотів:
— Земле моя, матінко! Ніколи не забуду тебе!
Красне сонечко лагідно пригрівало його своїм промінням, свіжий вітерець ворушив
його волосся, ніби гладив його по голівці. І Незнайкові здавалося, що якесь
велике-превелике почуття сповнює його груди. Він не знав, як називається це
почуття, але знав, що воно хороше і що кращого від нього на світі нема. Він
тулився грудьми до землі, немов до рідної, близької істоти, й відчував, як сили
знову повертаються до нього і хвороба його зникає сама по собі.
Нарешті він виплакав усі сльози, які в нього були, і піднявся з землі. І весело
засміявся, побачивши друзів-коротульок, які радісно вітали рідну Землю.
— Ну от, братики, і все! — весело вигукнув він. — А тепер можна знову вирушати
кудись у подорож!
От який коротулька був цей Незнайко.
ЧАРІВНИК І ДРУГ ДІТЕЙ
Чарівники, як відомо, бувають різні: добрі й злі. Микола Миколайович Носов був
чарівником, тому що володів таємничим «золотим ключиком» до сердець мільйонів
маленьких громадян нашої країни і всієї планети: його книжки перекладені на
десятки мов світу, вони здійснили подорож по всіх континентах. І був він не
просто добрим чарівником, а, я сказав би, найдобрішим. Та ще й веселим!
Деякі наївні люди думають, що «весело» і «несерйозно» — це одне і те ж. Як вони
помиляються! Саме гумор, саме твори, що викликають цікавість, як уже не раз
відзначалося, є найкоротша відстань між найсерйознішими проблемами і свідомістю
юної людини. Під обкладинками книжок Миколи Носова, ніби під дахами гостинних
будинків, поселилися невтомні фантазери.
До речі, саме так — «Фантазери» — називалась одна з прекрасних збірок
письменника. Та й сам він, як усі справжні чарівники, був незвичайним
фантазером: якраз його фантазія й подарувала всім нам знаменитого Незнайка з
усіма захоплюючими його мандрами і серед друзів, і в Сонячному місті, і на
Місяці. Мовби просто смішний, пригодницький твір… Однак ні! У цій веселій
трилогії розказано про найважливіші проблеми, що непокоять не тільки юних, але й
дорослих, у ній письменник виступає проти того, що чуже законам нашої держави,
чуже серцям чесних людей. Пам'ятаєте мудрі пушкінські рядки:
Сказка — ложь, да в ней намек,
Добрым молодцам урок!
Багатьом-багатьом добрим молодцям романи-казки Миколи Носова про Незнайка дали
неоціненні уроки — моральні і навіть політичні! Вони прославляють силу людського
розуму, прагнення до знань, справедливість, справжню свободу. От бачите, як
багато корисного можуть принести дотепні книжки, якщо гумор в них живе не сам по
собі, а є вірним засобом для досягнення благородної художньої та виховної мети!
Твори про Незнайка такі значні і повчальні (хоча в них немає і натяку на сумні
повчання!), що вони були відзначені Державною премією РРФСР імені Н. К.
Крупської.
Але творчий шлях Миколи Миколайовича почався не з Незнайка… Він хотів бути
«знайком» в глибокому розумінні цього слова — і тому випробував у житті не одну
професію. Був він і кінорежисером… У роки минулої війни майбутній письменник
створював кінофільми для Радянської Армії — і був нагороджений за це бойовим
орденом Червоної Зірки.
Можна сказати, що світлом червоної зірки була осяяна вся його творчість, бо
своїми творами він виховував людей, безмежно вірних соціалістичній Вітчизні.
Спочатку з'явилися оповідання для дітей. Одне з них називалося «Сходинки»…
Пам'ятаю, Лев Кассіль сказав якось, що, почавши із «Сходинок», Микола Носов
упевнено крокував по високих щаблях талановитої літератури. І досяг він
принадних вершин великого, заслуженого успіху, завоював шану всіх читачів. Бо
полюбили його не тільки діти, а й їхні мами і тата, бабусі і дідусі. Та й як
було не полюбити: письменник-чарівник допомагав дорослим ростити дітей
справжніми громадянами, патріотами нашої Радянської Вітчизни.
Згодом з'явилися повісті «Весела сімейка», «Щоденник Колі Синицина».
Весела «сімейка» творів М. Носова ставала дружною, чудовою сім'єю, відомою
кожній дитині.
Державною премією СРСР була відзначена повість «Вітя Малєєв у школі і вдома».
Хоча в ній не раз згадуються двійки та інші шкільні оцінки, та не про них твір
видатного майстра дитячої літератури, а про те, що без знань не може бути
повноцінної і, як ми кажемо, гармонійно розвиненої людини: ні на землі, ні на
воді, ні в космосі нічого без них не доб'єшся! І ще повість про Вітю Малєєва
стверджує, що в боротьбі за знання треба бути вольовим, сильним, наполегливим.
Після цього твору можна було впевнено сказати, що високоталановита творчість
Миколи Носова дістала всенародне і міжнародне визнаня: я вже писав, що важко
знайти країну, де б дитячі книжки видавались, а носовських книжок не було.
Недаремно Валентин Катаєв писав: «Носов — розумний, вдумливий художник, певний
невичерпного гумору, автор воістину класичних книжок: «Весела сімейка»,
«Щоденник Колі Синицина», «Вітя Малєєв у школі і вдома», «Пригоди Незнайка» і
багатьох маленьких шедеврів на дві-три сторіночки, кожен з яких леліє, мов
яскрава перлина, у великій шкатулці нашої дитячої літератури».
«Повість про мого друга Ігоря»… Так назвав письменник твір, присвячений рокам
становлення характеру свого внука. Але книжка могла бути названа і повістю про
«друга Ваню», або «друга Пелька», або «друга Сергійка», або «подругу Катю», бо
кожен хлопчик і кожна дівчинка пізнають на її сторінках риси свого характеру,
зустрінуться із своїми радощами й бідами, зі своїми мріями і сподіваннями. Твір,
написаний ніби про одну юну людину, став твором про багатьох представників юного
покоління.
Життя Миколи Носова, повне творчих пошуків і відкриттів, само по собі було
дивовижною, хвилюючою повістю. Не раз на читацьких конференціях його просили:
«Розкажіть, будь ласка, про себе!» І він відгукнувся на це прохання біографічною
повістю «Таємниця на дні колодязя».
У Будинку дитячої книжки мені якось показали, скільки листів приходить на ім'я
письменника- чарівника. Тисячі! А пишуть тільки тому, кому вірять, з ким хочуть
поділитися найзаповітнішим, з ким хочуть порадитися. Відповісти всім своїм
читачам поштою Микола Миколайович, звісно, не міг. І автобіографічна повість
стала мовби його листом-відповіддю всім юним і дорослим читачам.
Майже сорок років віддав Микола Миколайович Носов найблагороднішій справі
виховання дорогих наших хлопчиків і дівчаток. Це була невтомна праця… Недарма
орден Трудового Червоного Прапора та інші високі урядові нагороди сяяли на його
грудях поряд з бойовим орденом Червоної Зірки.
Мені пощастило дружити з Миколою Миколайовичем… Книжки з його автографами я
бережу, мов святиню. Пам'ятаю розмови з ним, які завжди дарували мені глибокі
роздуми про ранню пору людського життя, що визначає і шлях і майбутнє, про
добро, що повинно торжествувати по всіх усюдах, і про зло, яке скрізь повинно
бути переможене… В ім'я цього торжества і в ім'я цієї перемоги жив на землі
Микола Миколайович Носов.
З часом хвороба перемогла його фізичні сили… Але письменник — це передусім його
творчість. Розумні, веселі, майстерно написані книжки Миколи Носова продовжують
путь по нашій землі і по всьому білому світу. Отже, й життя
письменника-чарівника триває!
Кажуть, що грядуще юної людини, її майбутні «дорослі» роки багато в чому
залежать від того,
