Поспішайко побачив, що він крутиться перед дзеркалом, і сказав:
— Гарний, гарний! Нічого не скажеш, дуже гарний!
— Та вже ж красивіший за тебе! — відповів Незнайко.
— Звичайно. Такого красивого видочка, як у тебе, пошукати треба!
— Що ти сказав? Це в кого видочок? Це в мене видочок? — розсердився Незнайко та
як уперіщить Поспішайка по спині рушником.
Поспішайко лише рукою махнув і швиденько втік од Незнайка.
— Поспішайко нещасний! — кричав йому вслід Незнайко. — Через тебе добрий вчинок
пропав!
Добрий вчинок справді пропав, бо ж, розсердившись на Поспішайка і вдаривши його
по спині рушником, Незнайко, звичайно, зробив поганий вчинок, і тепер треба було
починати все спочатку.
Трохи заспокоївшись, Незнайко став думати, який би ще зробити добрий вчинок,
проте на думку чомусь нічого путнього не спадало. До сніданку він так нічого й
не придумав, але після сніданку голова його стала міркувати трошки краще.
Побачивши, що лікар Пілюлька заходився товкти в ступці якусь суміш для ліків,
Незнайко сказав:
— Ти, Пілюлько, все трудишся, все іншим допомагаєш, а тобі ніхто не хоче
допомогти. Давай я потовчу за тебе, ліки.
— Будь ласка, — погодився Пілюлька. — Це дуже добре, що ти хочеш мені допомогти.
Ми всі повинні помагати одне одному.
Він дав Незнайкові ступку, й Незнайко став товкти порошок, а Пілюлька робив з
цього порошка пілюлі. Незнайко так захопився, що натовк порошку навіть більше,
ніж треба.
«Ну нічого, — думав він. — Це не завадить. Зате я зробив добрий вчинок».
Справді все закінчилося б добре, якби Незнайка не побачили за цим заняттям
Сиропчик і Пончик.
— Поглянь, — сказав Пончик, — Незнайко, мабуть, теж захотів стати лікарем. Ото
буде сміху, коли він почне лікувати всіх!
— Ні, він, мабуть, вирішив підлизатися до Пілюльки, щоб не давав касторки, —
відповів Сиропчик.
Почувши ці глузування, Незнайко розсердився і замахнувся на Сиропчика ступкою:
— А ти, Сиропчику, мовчи, бо як дам ступкою!
— Стривай! Стривай! — закричав лікар Пілюлька.
Він хотів забрати в Незнайка ступку, але Незнайко не віддавав — і завелися
битись. У бійці Пілюлька зачепився за стіл ногою. Стіл перекинувся. Весь порошок
розсипався на підлогу. Пілюлі покотилися в різні боки. Насилу Пілюльці пощастило
видерти в Незнайка ступку, і він сказав:
— Геть звідси, капосний! Щоб я тебе тут більше не бачив! Скільки ліків пропало
даремно!
— Ах ти, Сироп поганий! — лаявся Незнайко. — Я тобі ще покажу, попадись ти мені
тільки! Який добрий вчинок даром пропав!
Так, добрий вчинок пропав і цього разу, тому що Незнайко навіть не встиг його
довести до кінця.
Так було цілий день. Скільки не старався Незнайко, йому ніяк не вдавалося
зробити не тільки трьох, але навіть двох добрих вчинків підряд. Коли ж йому
щастило зробити що-небудь добре, то одразу слідом за цим він робив що-небудь
погане, а іншим разом з доброго вчинку вже з самого початку виходила якась
дурниця.
Вночі Незнайко довго не міг заснути і все думав, чому це так у нього виходить.
Поступово він зрозумів, що всі його невдачі виникали через те, що в нього був
надто грубий характер. Варто було комусь пожартувати чи зробити якесь невинне
зауваження, як Незнайко одразу ображався, починав кричати й навіть ліз у бійку.
— Та нічого, — втішав сам себе Незнайко. — Завтра я стану чемнішим, і все буде
добре.
Вранці Незнайко ніби переродився. Він став дуже ввічливим, делікатним. Якщо
звертався до кого-небудь з проханням, то неодмінно казав «будь ласка», — слова,
яких від нього ніколи в житті не чули. Окрім того, він старався всім
прислужитися, догодити.
Побачивши, що Розтелепко ніяк не може знайти своєї шапки, котра в нього постійно
губилася, він теж став шукати по всій кімнаті і нарешті-таки знайшов шапку під
ліжком. Після того він вибачився перед Пілюлькою за вчорашнє і попросив, щоб той
знову дозволив йому товкти порошок. Лікар Пілюлька товкти порошок не дозволив,
але доручив нарвати в саду конвалій, котрі потрібні були йому для приготування
конвалійних крапель. Незнайко старанно виконав це доручення. Потім він почистив
мисливцеві Кульці його нові мисливські чоботи ваксою, тоді став підмітати
підлогу в кімнатах, хоч у цей день була зовсім не його черга. Загалом, він
наробив багато добрих вчинків і все очікував, що ось-ось перед ним з'явиться
добрий чарівник і дасть йому чарівну паличку. Проте день закінчився, а чарівник
так і не з'явився.
Незнайко страх розсердився.
— Що це ти мені набрехала про чарівника? — сказав він, зустрівшись на другий
день з Кнопочкою. — Я, наче дурень, старався, зробив цілу купу добрих вчинків, а
ніякого чарівника і в очі не бачив!
— Я тобі не брехала, — почала виправдовуватись Кнопочка. — Я добре пам'ятаю, що
читала про це в якійсь казці.
— Чому ж не з'явився чарівник? — сердито наступав Незнайко.
Кнопочка каже:
— Ну, чарівник сам знає, коли йому треба з'являтись. Може, ти зробив не три
добрих вчинки, а менше.
— «Не три, не три»! — презирливо пирхнув Незнайко. — Не три, а, напевно,
тридцять три — ось скільки!
Кнопочка знизала плечима:
— Напевно, ти робив добрі вчинки не підряд, а впереміш із поганими.
— «Впереміш із поганими», — передражнив Незнайко Кнопочку й скорчив таку
гримасу, що Кнопочка з переляку навіть позадкувала. — Коли хочеш знати, я вчора
цілий день був ввічливий і нічого поганого не робив: не сварився, «не бився, а
коли й казав які слова, то тільки «вибачте», «дякую», «будь ласка».
— Чомусь сьогодні від тебе цих слів не чути, — похитала головою Кнопочка.
— Я ж зовсім не про сьогодні, а про вчора розказую. Незнайко й Кнопочка стали
думати, чому все так вийшло, й нічого не могли придумати. Нарешті Кнопочка
сказала:
— А може, ти не безкорисливо робив ці вчинки, а заради вигоди?
Незнайко навіть спалахнув:
— Як це — не безкорисливо? Що ти мелеш! Розтелепкові шапку допоміг знайти. Моя
це шапка, чи що? Пілюльці конвалії збирав. Яка мені вигода від тих конвалій?
— Для чого ж ти їх збирав?
— Наче не розумієш? Сама ж ти сказала: якщо зроблю три добрих вчинки, то дістану
чарівну паличку.
— Виходить, ти все це робив, щоб одержати чарівну паличку?
— Звичайно!
— От бачиш, а кажеш — безкорисливо.
— Для чого ж я, по-твоєму, повинен робити ці вчинки, якщо не заради палички?
— Ну, ти повинен робити їх просто так, з власної охоти.
— Яка там ще охота?
— Ех, ти! — з посмішкою сказала Кнопочка. — Ти, мабуть, можеш робити щось добре
тільки тоді, коли знаєш, що тобі дадуть за це якусь винагороду — чарівну паличку
або ще щось. Я знаю, у нас є такі малюки, котрі навіть ввічливими стараються
бути тільки тому, що їм пояснили, ніби чемністю та догожданням можна досягти
чогось для себе.
— Ну, я не такий, — махнув Незнайко рукою. — Я, коли хочеш, можу бути чемним
зовсім даром і
