паровозом. Автомобіль застрибав по
шпалах, а за ним слідом, важко пихкаючи, як величезне зле чудовисько, гнався
паровоз. Сидячи ззаду, Пістрявенький відчував, як його обдає теплом від
паровоза. Поряд з ним підскакував на сидінні ящик л морозивом. Пістрявенький
боявся, щоб морозиво не вискочило з машини, тому однією рукою тримав ящик, а
другою держався за спинку сидіння.
— Незнайку, любий, натисни! — тремтячим од страху голосом просив Пістрявенький.
— Слово честі, більше ніколи з тобою не сперечатимусь.
Незнайко натискав на всі педалі, але не міг збільшити швидкості. Звернути вбік
він теж не міг, тому що залізнична колія йшла по крутому насипу і з'їхати вниз
було неможливо.
Відчувши, що зіткнення не сталося, Кнопочка розплющила очі й, обернувшись назад,
побачила паровоз, який переслідував їх по п'ятах. На паровозі теж лише в цю мить
помітили автомобіль. Кнопочка бачила, як з вікна паровозної будки виглянув
машиніст-коротулька й навіть роззявив од подиву рота, коли побачив, що попереду
мчить автомашина. Отетерівши з переляку, він смикнув за підйом і став давати
тривожні свистки, потім відкрив клапан, і з-під коліс паровоза виклубочилася
на_всі боки_пара. Боячись, щоб його не ошпарило, Пістрявенький сховався під
сидіння.
Скинувши пару, машиніст увімкнув гальма, і поїзд почав повільно стишувати хід.
Автомобіль, їдучи з попередньою швидкістю, став вириватися вперед. Відстань між
ним і паровозом збільшилась, але Незнайко не помічав цього. Побачивши, що
попереду залізничний насип був не такий крутий, як раніше, він звернув убік, і
машина полетіла вниз. Наткнувшись на купину, вона раптово зупинилася, так що
Кнопочка й Незнайко замалим не порозбивали лоби, а Пістрявенький за інерцією
вилетів з-під сидіння разом з голубим ящиком. Пролетівши над машиною догори
ногами, він вдарився об землю й лишився лежати нерухомо. Поїзд у цей час теж
зупинився. Пасажири повискакували з вагонів, стали розпитувати одне в одного, що
трапилось, але ніхто нічого не знав. Деякі з них спустилися з насипу й підбігли
до Незнайка та його супутників. Побачивши, що Пістрявенький лежить нерухомо, всі
обступили його. Хтось сказав, що треба скропити йому обличчя холодною водою, —
тоді він отямиться. Та Пістрявенький, тільки-но почув про холодну воду, одразу
схопився на ноги, очманіло подивився навколо і запитав заїкаючись:
— А де мо-мо-морозиво?
— Мо-мо-морозиво тут, — відповіла Кнопочка, також заїкаючись від пережитих
хвилювань.
— То-то-тоді я спокійний, — відповів Пістрявенький.
Він підбадьорився, підняв із землі ящик і поставив його назад у машину. В цей
час од паровоза прибіг помічник машиніста.
— Чи всі цілі? — закричав він здалека. — Ніхто не поранений?
— Ніхто, — відповів Незнайко. — Все благополучно.
— От і добре, бо машиніст до смерті перелякався, коли побачив, що ви попереду
скачете. Досі не може до тями прийти, — сказав помічник.
— А ви куди їдете? — поцікавився Незнайко.
— Поїзд іде до Сонячного міста, — відповів помічник.
— Ми теж до Сонячного міста, — зрадів Незнайко.
— У такому випадку вам треба їхати по шосе, — сердито сказав помічник. — Хто ж
їздить на автомобілі по залізниці.
— Та ми і їхали по шосе, а Пістрявенький сказав… Тобто спершу ми дивилися на
пароплав… такий, знаєте, великий пароплав…
Незнайко почав докладно розповідати про пароплав і про те, як він засперечався з
Пістрявеньким, але в цей час пролунав паровозний свисток.
— Прошу вибачення, — перебив Незнайка помічник, — нам пора йти, бо поїзд не
повинен запізнюватися. Іншим разом ми охоче послухаємо вашу розповідь.
По цій мові він побіг до паровоза, який уже розводив пари. Пасажири кинулися до
своїх вагонів.
— Стривайте, яким іншим разом? — кричав Незнайко. — Іншим разом ми ще, може, й
не зустрінемось!
Але ніхто не слухав його. Поїзд рушив, і деяким коротулькам довелося вскакувати
у свій вагон на ходу.
— Ну от! — ображено вигукнув Незнайко. — Не могли зачекати трошки. Адже
найцікавішого я так і не розповів.
Розділ сьомий
Мандрівка триває
Повернувшись на шосе, Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький мандрували собі далі.
Пістрявенький, як і раніше, сидів ззаду й залюбки ласував морозивом. Він
говорив, що дуже перехвилювався, коли вилетів з машини, а морозиво заспокійливо
діє на нього. Кнопочка згадувала, як вона злякалась паровоза, а Незнайко
захоплено розповідав, як він догадався в найостаннішу мить повернути машину, щоб
уникнути зіткнення.
— Дивлюся, — сказав він, — прямо під паровоз летимо! Збільшити швидкість не
можна, гальмувати пізно… Ну, думаю, зараз усім каюк!.. І раптом мені в голову
щось ударило: повернути треба…
— Це я тебе по голові вдарив, — обізвався Пістрявенький. — Я злякався, розумієш…
— Розумієш, ти мене знову починаєш сердити! — зауважив Незнайко.
— Ну мовчу, мовчу! Тепер я знаю, що не можна сердити водія, коли він сидить за
кермом.
У цей час наших мандрівників знову наздогнав автомобіль. Він був яскраво-жовтого
кольору. В ньому їхали двоє коротульок. Той, який сидів за кермом, навмисне
збавив швидкість, щоб оглянути Незнайкову машину. Коротулька, який сидів з ним
поруч, уважно подивився на Пістрявенького й сказав з посмішкою:
— А тобі, голубчику, не завадило б трошки вмитися.
Вони обидва зареготали, після чого водій збільшив швидкість, і машина пішла
вперед.
Незнайко й Кнопочка оглянулись назад і побачили, що на щоках, на лобі, на носі й
навіть на вухах у Пістрявенького з'явилися брудні плями й смужки.
— Що з тобою? — здивувався Незнайко. — Ти ж умивався недавно.
— Як недавно? Зовсім давно, — відповів Пістрявенький.
— Але ж ми разом з тобою вмивалися. То чому ж ми чисті? — запитала Кнопочка.
— Сказала! — усміхнувся Пістрявенький. — Ви спереду сидите, а я ззаду. От на
мене вся пилюка й летить.
— Якщо ми спереду, то на нас іще більше пилюки має попадати, — сказав Незнайко.
— Ну, я не знаю, як це у вас там виходить, — махнув рукою Пістрявенький.
Насправді, звичайно, в усьому була винувата пилюка. Вона не дуже пристає до
обличчя, коли воно не липке, але в Пістрявенького обличчя було липке, тому що
він безперестанку їв морозиво, яке розставало в нього в руках і розмазувалось по
щоках, по носі, навіть по вухах, залишаючи повсюди мокрі смуги. До цих смуг
добре прилипала дорожна пилюка. Смуги поступово підсихали разом з прилиплою до
них пилюкою, і таким чином на обличчі збиралася грязюка.
— Доведеться тобі, Пістрявенький, знову вмитися, як тільки трапиться по дорозі
ставок або річка, — сказала Кнопочка. — Зовсім не цікаво, щоб з нас кожен
сміявся!
— А хто дав їм право з нас сміятися? — обурився Пістрявенький. — Якби ми їх
наздогнали, то я показав би їм, як сміятися! Шкода тільки, що ми повземо, як
черепахи!
— Хто черепахи? Ми черепахи? — образився Незнайко.
— Звичайно, — відповів Пістрявенький. — Спробуй-но дожени цю жовту машину!
Бачиш, як вона далеко втекла.
Жовтий автомобіль і справді виднівся вдалині маленькою цяткою.
— Дурниці! — відповів Незнайко. — Зараз доженемо.
