— Ну чого ти мовчиш?
— Я вірю, — сказав Їжачок.
Їжачок впав у вовчу пастку і просидів там тиждень. Його випадково знайшла Білка: вона пробігала мимо і почула слабкий Їжачків голос.
Ведмедик тиждень шукав Їжачка в лісі, збився з ніг і, коли до нього прибігла Білка, витяг Їжачка з пастки і приніс додому.
Їжачок лежав, по самі вуха закутаний у ковдру, і дивився на Ведмедика тихими очима.
— Не дивися на мене так, — сказав Ведмедик. — Не можу, коли на мене так дивляться.
Їжачок заплющив очі.
— Ну от, тепер ти як наче вмер. Їжачок розплющив очі.
— Усміхнися, — сказав Ведмедик.
Їжачок спробував, але у нього не дуже вийшло.
— Тепер я тебе частуватиму юшкою, — сказав Ведмедик. — Білка принесла свіжих грибочків, я зварив юшку.
Він насипав юшки в полумисок і підвів Їжачкові голову.
— Ні, не так, — сказав Ведмедик. — Ти сядь.
— Не можу, — сказав Їжачок.
— Я тебе подушкою підтикаю. Ось так.
— Мені важко, — сказав Їжачок.
— Терпи.
Ведмедик прихилив Їжачка спиною до стінки і підтикав подушку.
— Мені зимно, — сказав Їжачок.
— Зара-зара. — Ведмедик забрався на горище і обіклав Їжачка кожухом. — Як ти не замерз? Ночі ж які холодні! — примовляв Ведмедик.
— Я стрибав, — сказав Їжачок.
— Сім днів?
— Я вночі стрибав.
— Що ж ти їв?
— Нічого, — сказав Їжачок. — Ти мені даси юшки?
— Ох, так! Пий, — сказав Ведмедик.
Їжачок зробив кілька ковтків і заплющився.
— Пий-пий!
— Втомився, — сказав Їжачок.
— Ні, пий! — І Ведмедик став поїти Їжачка з ложечки.
— Не можу більше.
— За мене!
Їжачок сьорбнув.
— За Білочку!
Їжачок випив.
— За Зайця! Він знаєш як допомагав!
— Чекай, — сказав Їжачок. — Спочину.
— Випий за Зайця, він старався...
Їжачок ковтнув.
— За Хом'ячка!
— А Хом'ячок що зробив?
— Нічого. Кожен день прибігав і питав.
— Хай почекає. Сили нема, — сказав Їжачок.
— Часом і вранці прибігав, — сказав Ведмедик. — З'їж ложечку.
Їжачок проковтнув.
— А тепер — за Пугача!
— А вже Пугач тут до чого?
— Як так? Ні, за Пугача ти мав би виїсти три ложки.
— Та чого?
— Та я на ньому три ночі літав. Тебе шукали.
— На Пугачеві?
— Атож!
— Брешеш, — сказав Їжачок.
— Щоб мені з місця не зрушити!
— Та як ти на нього зліз?
— А знаєш яий він дужий? Сів на шию і полетів. Коли б ти бачив, як Заєць нас сполохався.
— Як?
— От випий — скажу.
Їжачок випив підряд три ложки і знов заплющився.
— Як? — спитав він.
— Що?
— Як Заєць вас сполохався?
— А! Заєць? Уявляєш? Я лечу. А тут — він. Давай ще ложечку. Чуєш, як пахне? Ух!
Їжачок виїв.
— Ото таке. Сидить, вухами пряде. Тут ми.
— Із Пугачем?
— Еге. Він я-ак скочить, я-ак побіжить! Пугач трохи в дерево не влетів. Давай за Пугача.
— Ні. Вже ніяк не можу, — сказав Їжачок. — Давай я ляжу.
Ведмедик знову вклав Їжачка й накрив кожухом.
— То як, — спитав Ведмедик, — тепло?
— Еге, — сказав Їжачок. — А про Пугача вигадав? Кажи.
— Та чого ти? От видужаєш, разом політаємо.
— Політаємо, — ледь чутно пробурмотів Їжачок, засинаючи.
Як Їжачок з Ведмедиком наснилися Зайцю
За першим снігом Заєць прибіг до Ведмедика.
— Ведмедику, ти кращий за всіх, кого я знаю, — сказав Заєць.
— А Їжачок?
— Їжачок теж хороший, але ти — найкращий!
— Та що тобі сталося, Зайче? Ти сядь, заспокойся. Чого ти скачеш?
— Я сьогодні прокинувся і збагнув, — сказав Заєць, — кращого за тебе нема на весь світ.
Зайшов Їжачок.
— Здрастуй, Ведмедику! — сказав він. — Здрастуй, Зайче! Ви чого сидите в хаті — на вулиці сніг!
— Я збирався йти до тебе, — сказав Ведмедик. — А тут прибіг він і каже, що я кращий за всіх.
— Справді, — сказав Їжачок. — А ти хіба не знав?
— Правда, він найкращий? — сказав Заєць.
— Ще б пак! — Їжачок усміхнувся Ведмедикові й сів до столу. — Нумо чай пити! — Стали пити чай.
— То ви слухайте, що мені сьогодні наснилось, — сказав Заєць. — Нібито я лишився геть сам у лісі. Наче нікого-нікого нема — ані пташок, ані білок, ні зайців, — нікого. "Що ж я тепер робитиму?" — подумав я уві сні. І пішов лісом.
А ліс — весь засніжений і — ніде нікого. Я туди, я сюди, тричі весь ліс оббіг, ну, ані душі, уявляєте?
— Страшно, — сказав Їжачок.
— Еге, — сказав Ведмедик.
— І сліду нема навіть, — сказав Заєць. — А в небі — вата.
— Як — вата? — спитав Їжачок.
— А так — ватяне, грубе небо. І глухо. Наче під ковдрою.
