пересторогу строкатого сфінкса Ніцше: «Коли ти дивишся у прірву — прірва теж дивиться у тебе».
???
…Мої жінки завжди ревнували мене до Бога (хай простить Він, Єдиний, цим дивним створінням). Бога шукав я все життя — в різні роки називаючи його різними іменами. Тепер, уже сповнений грецької премудрості, припадаючи до чистого джерела Святих Отців, знаю я свою помилку і не вважаю за потрібне обмежити Бога тими малими словами. Він завжди буде більшим за все, про що можу помислити; і кордони мої, що їх давні елліни називали «орос», Він долає сам Своїм буттям.
Але не завжди бував я таким розумним і навіть при схилі мого життя, під благодатним покровом авви Леонтія, тут, у Константинополі, думав я знайти Його сховище. І на Літургії, слухаючи спів Ірмосу Дев'ятого про Богородицю, що вмістила у лоно своє невмістимого Христа, я, раб Божий Олексій Склавин, ще пестив грішну думку про Пошук Недаремний.
Але ось настав він — час довгої сповіді. Авва Леонтій дав мені пергамент і своє благословення, брати-студити роблять за мене чорні радощі монастирського послуху — щоб я, недостойний, залишив для монастирського скрипторію[5] нерадісну повість днів моїх. Моє Свідоцтво.
Пустельник, чоловік святого життя Марін, який сімнадцять років боровся з єретиками-манихеями[6] по той бік Хему[7], сказав мені вчора, що діяв я в Пошуку своєму за законом свободи, котрий згадується як закон наш у посланні Св. апостола Якова. Думав знайти Єдиного, але Промислом Божим сподобився розуміння Його Істини. Можливо, Марін правий. Пошук сам по собі — це ще не велика чеснота. Ось у Єгипті, де також проходив шлях мій, десять тисяч аскетів немандруючих шукають спасіння на стовпах, у печерах, серед спраги, змій і розбійників. Але мій шлях був таки шляхом земним і кожне нове ім'я Бога Живого я відкривав і зрікався його ж у нових землях, при початках іншої мудрості. Чи не сказав святий Варнава Перський: «Блаженні мандруючі, бо їм відкриється правда, принесена з доріг». Там, на північних, гіперборейських теренах, де живе мій рід, там, де тече Бористен Великий, що його на призабутій мові моїх родовичів зовуть Дніпром, там, де народжуються снігові бурі, що лякають Константинополь у місяці януарії, — там осяяло мене перше з Імен Єдиного. І почав я пошук. Три індикти[8] пройшли легіонами своїх днів через ойкумену з того часу. Відійшли у простір і вічність мої друзі та кохані, щезли з земних обширів держави та племена, що я їх бачив. І ось, у чотирнадцятий рік правління боголюбивого Імператора Лева Філософа[9] і кесаря Олександра, у сьомий рік передстояння Блаженнішого патріарха Антонія[10], починаю я свою працю. І воскреснуть у знаках малих від альфи до омеги ті, що померли тілесно, і те, що зникло назавжди, безповоротно і безнадійно за волею Божою. Нехай добра людина, чернець або сінкелл[11], який побачить ці знаки, у молитвах до Бога згадає згаданих і мене, того, що згадує. І вибачать нам помилки наші, бо тільки суєта не помиляється ніколи, бо сама по собі — суть збочення і помилка.
У славетних літописців розділи йдуть за роками або ж мають число. Не всі роки лишаються у пам'яті моїй і не всі події зможу я окреслити знаками часу. До Чисел сущого в мене ставлення шанобливе: Числа, як Ангели Єдиного, стоять охоронцями над світом подій. Тож кожен розділ буду я називати тим Ім'ям Єдиного, в яке заглиблювалось у часи оповіданого моє грішне мислення. Ще, може, рік тому не став би я ускладнювати пергамент поганськими іменами ідолів. Але мудрість підказує, що все існуюче створено во славу Божу. З тим і почну, молячись у кротості й тузі.
Ім'я найперше: Даждьбог[12]
У часи найпершого з відшуканих Імен Єдиного моє власне ім'я було Ратибор. Таке собі варварське ім'я, яке не хоче сумирно та чемно одягнути еллінські картаті шати — альфа, омега — і лягти на еллінський пергамент. Літери для цього імені ще не створені, хоча я чув, що у Болгарії вчені ченці пишуть Слово Боже слов'янськими рисами. Це ім'я зодягнуте не в дзвінкий константинопольський одяг — звуки цього імені огортає м'яка шкіра та лляна тканина моєї Вітчизни — грубе, цупке полотно гіперборейців; а ім'я означає «воїн»…
А ось воїном я ніколи не був. Скільки пам'ятаю себе сущого — був я слугою, помічником жерців у святилищі Желянського поля під Київ-городом. Про місто це на берегах Бористену в Константинополі знають мало. Мудрі люди вважають, що Київ сто індиктів тому був споруджений Олександром Завойовником[13],
