вони каменем. Старший жрець, що висвятив мене у жерці, казав, що під тими бовванами лежать поховані вороги Києва — почвари, проти яких боролись у давні часи спільно мої родовичі й хазари. Як не стане їх, то розкриється Степ і воскреснуть вороги. А перемогти їх зможе тільки Святий Витязь Еркін.
Дивлячись на кам'яних баб, став промовляти я молитву до Даждьбога. Кнаґ Сверґельд, який із варягів найкраще знав нашу мову, почав сміятися з мене, кажучи, що моя голова перегрілася від спеки. І тоді якийсь дух увійшов у мене і серед спеки зробилось мені зимно і став я пророкувати, і сказав ярлові та воям його, що не встигне знову піднятись Сонце над Велесовим Степом, як душі Хальблота, Сверґельда і брата його Індульфа відійдуть до померлих предків, а Йосифа Бог покарає за зло його. І було щось таке у моєму обличчі, що зблідли варязькі витязі і мовчки відійшли від мене, і боялися дивитися у бік зловісних ідолів на Дніпровських кручах.
І сталося за словом моїм.
Хальблот, якому не терпілося дістатися до Лави, допустився помилки. Коли лейданґи та кораблі увійшли у вузьку протоку між крутим правим берегом та островом, густо покритим лісом, ярл не послав вивідувачів обстежити шлях. А час ішов до ночі і небо на сході вже було темне, як синя дербентська глазур в орнаменті тризнових чаш.
Раптом з боку острова полетіли стріли. Сверґельд і стерничий були вбиті відразу. У держално мого весла також встромилася стріла Я запам'ятав її назавжди: у чотири лікті, з трикутним наконечником чорної криці, з воронячим пір'ям на хвості. Саме такі стріли виготовлялися в столиці правителя чорних булгар хана Кубрата — Балтаварі[34], що на березі Лутави. Ніколи смерть для мене не втілювалася в якусь річ буття з такою повнотою, як у ту розбійницьку чорну стрілу. Як співав Богоотець Давид у Пісні Хвалітній: «Господь дав глас свій: пустив стріли і розсіяв їх». Ось такі знаки давав Єдиний як у часи Давидові, так і в наші останні часи.
Коли стріли вбили перших воїв, Хальблот розгубився. З Хоконового лейданґу вже кричали: «Суїнфіз йон бьорн!» — «Розбійники в лісі!», а ярл навіть не зняв щити з лівого борту. Коли стріла влучила в нього, Хальблот стояв якраз наді мною і впав на мене — важкий, мертвий. Його панцир порізав мені шкіру на шиї і кров, моя і Хальблота, залила все. А вої думали, що я мертвий. Переляканий, лежав я під убитим ярлом і молився Єдиному, й страшно стало мені, коли я згадав про своє пророцтво.
Врешті-решт напад розбійників було відбито. А все ж вони встигли спалити один із хазарських кораблів. Також був тяжко поранений син Йосифа — Обадія. Йосиф сказав опитати всіх рабів, чи не вміє хтось лікувати рани.
Колись бачив я у капищі, як лікували людей Силеник і Оряна. Після бою я допоміг одному з варягів вийняти стрілу з рани. І коли на березі люди Йосифа шукали лікаря, варяг Тревор, якого обрали ярлом замість Хальблота, вказав їм на мене:
«Ось цей зівш (раб) уміє лікувати й передбачати майбутнє. В ньому дух небесних Валарів[35] — він урятує Обадію». А потім додав: «А як не врятує — забийте його».
Наглядачі повели мене до намету достойного Йосифа.
Намет той був шкіряний та великий, як зала. По кутах його ховалися перелякані слуги й наложниці, а посередині, під двома стовпами, до яких були прив'язані смолоскипи, лежав молодий хазарський воїн у срібному обладунку — блідий, мов восковий.
Над ним плакав, рвав волосся на голові, кляв долю трьома мовами достойний Йосиф.
Іудейською він молив Єдиного: «Елоі, макар хайімей!» — «Боже, джерело життя мого!»; варязькою кляв невдаху Хальблота; по-нашому кляв себе, що залишив каганові Хельґу свого лікаря.
Старший наглядач підвів мене до пораненого. Розбійницька стріла влучила у щілину між нагрудною бронею і срібним нашийником воїна. Слуги Йосифа перепиляли нашийник, витягли стрілу, але Обадія втратив багато крові і дух його блукав в астральних чертогах, не знаходячи напівмертвого тіла. Я згадав старе демонське закляття, що його промовляла Оряна над утоплеником-рибалкою. Не буду в цій розповіді наводити слова того закляття, бо демони мають здатність жити в знаках, нанесених на площину і шкодити звідти людям. Але закляття це є могутнє, древнє і діє на неохрещених із дивною потугою.
І прорік я над Обадією Орянине закляття.
І за словом закляття схопили демони у потаємних глибинах блукаючий дух Обадії і перенесли його у світ наш, світ вибору. Й увійшов дух у тіло і відкрив Обадія очі, і сказав: «Еліашів!», що значить «Бог відроджує!».
Але треба ще було зупинити кровотечу. Спочатку промив я рану білим вином і приклав до неї попіл і палену тканину, і сказав наложниці тримати ту тканину, не відходячи. А сам пішов шукати трави, згадуючи науку травну. Ніхто не тримав мене і
