Повз портрети і портшези з нами йде луна від кроків. Ми кудись надовго щезли (двісті років? Триста років?). І, коли вже стане темно, з неопалених покоїв (я, здається, вівся чемно, я нічого не накоїв), у жаркі вогні неонні повертаємось навіки. Я несу тебе в долоні, і життя таке велике… СТИХІЇ Мадригалик По-перше камінь. Твердь. І підмурівок. Холодна перепона. Тож мета втікає від зарюмсаних корівок, а зостається творення хвоста. Коли, розбивши камінь, з порожнечі ти витвориш, мов іскру, чистий шал, Вона тобі — рожеві нігті в плечі, Се — у вогні розжарений метал. Але коли ти Майстер, то з металу ти витнеш золоті кружала зір і понесеш її, легку й повсталу, і се — стихія леткості: ефір. НІЧНА ЗМІНА Закіптюжений ангел живе у друкарні,
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×