- лютий камін, що перемелює гостя камінними щелепами, або, скажімо, бездонний нічний горщик, що має в круглому порцеляновому череві смертоносні шторми…
- Здоров’я вашій сові! - трохи запізно крикнув я навздогін комісару, що вже йшов.
З прочиненого вікна віяло спекою. Я уявив, як призначений маг третього ступеня (насправді четвертого) виходить на ґанок - із прохолодної сутіні передпокою вивалюється в розпечене марево цього божевільного літа. Як натягає на очі капелюх, як лається крізь зуби й чвалає під сонцем до своєї двоколки…
Чому він мене не любить - зрозуміло. Та чому я його не люблю?
ЗАДАЧА № 46: Призначений маг третього ступеня закляв від капустянки город площею 2 га. Поле якої площі він може заклясти від сарани, якщо відомо, що енергоємність заклинання від сарани в 1,75 раза більша?
За півгодини після того, як пішов комісар, дзвоник при вхідних дверях видав негучне, здавлене “дзінь-дзінь”. Вочевидь, візитер ніяковів через щось; якийсь час я роздумував, що б це могло так збентежити мого друга й сусіда, і, так і не припустивши нічого, пішов відчиняти.
Гість вломився, відсунувши мене в глиб передпокою, - шляхетний Іл де Ятер мав властивість заповнювати собою будь- яке приміщення, і заповнювати щільно. У першу мить - поки не притерпишся - мені завжди ставало тісно в його присутності.
- Хай йому грець, зранку така спекота… А в тебе прохолодно, ніби в погребі, улаштувався, чаклуне, мовби воша в кишені, - навіть заздрю…
За звичним натиском і звичною пихою візитера ховалася ніяковість, та сама, що примусила хрипіти мій лункий дверний дзвоник. Щось трапилось. Велике. Прикре.
- Мої вітання, бароне, - сказав я смиренно. - Бажаєте випити?
- Пиво є? - уривисто спитав шляхетний Ятер.
І за кілька секунд, опускаючи на стіл спустілий кухоль:
- Значить так, Хорте. Татусь повернувся.
Я налив йому ще - не розрахував, піна линула через край.
- Повернувся, - повторив барон здивовано, мов не вірячи своїм словам. - Ось такий, премилостива жабо, номер.
Я мовчав. Гість перехилив другий кухоль, витер піну з жорстких вусів, дихнув мені в обличчя пивним духом:
- О-ох… На світанку. Слугу, що йому відчиняв, я замкнув у підвалі, там будова хитренька, знаєш, можна воду пустити -
