Євгеній Онегін

      XXXIII

      Вона мовчить. Послання друге, Послання третє — все дарма, Вона мовчить. Він, повен туги, В зібрання їде. Там сама Вона назустріч. Загадкова, Не промовляє ані слова. У! холодом яким страшним Ця постать віє перед ним! Мов заніміли, мов камінні, Її погордливі уста! Євгеній поглядом чита: Де жалощі, зніяковіння? Де сльози? Їх нема й слідів! На цім обличчі тільки гнів...

      XXXIV

      Та, може, острах потаємний, Щоб світ і муж не догадав Про той дівочий пал даремний, Про все, що лиш Онєгін знав... Надій нема! Він од'їжджає, Своє безумство проклинає,— І хоче знову, як колись, Життя шумливого зректись, І в кабінеті мовчазному Згадав він, як нудьга за ним Гонилась привидом грізним У світі шумному й пустому, За комір, бідного, взяла І в темний закут затягла.

      XXXV

      Він оддає без перебору Увагу Гіббону, Руссо, Манзоні, Гердеру, Шамфору, Madame de Stael, Біша, Тіссо, Скептичного читає Беля, Читає твори Фонтенеля, Читає й наших мудреців, Усе приймаючи без слів: І альманахи, і журнали, Що мудро вміють нас повчать, Де так тепер мене корять І де високі мадригали Стрічав недавно я собі: E sempre bene*, далебі.

      І що ж, чудово (італ.).— Ред.

      XXXVI

      І що ж? Очима він читає, А думи линуть геть відтіль; Самотню душу огортав Солодких марев ніжний біль. Поміж рядками ненароком Духовним він читає оком Рядки незримі. Тільки їм Дається він єством усім. То нерозгадані подання Затьмареної давнини, Чудні, незрозумілі сни, Погрози темні, віщування, Чи казки таємничий зміст, Чи діви молодої лист.

      XXXVII

      І от поволі западає Він у бездумний тихий сон, Уява перед ним метає Свій різнобарвний фараон*. То бачить він: юнак знайомий Лежить в заметі нерухомий, Немов заснув оце тепер, І чути голос: що ж? умер! То бачить ворогів отруйних, Наклепників, тхорів лихих, І коло зрадниць молодих, І лиця давніх друзів буйних, То дім сільський — і край вікна Сидить вона... і все вона!..

      Фараон — гра в карти.— Ред.

      XXXVIII

      Він так оддався цим тенетам, Що мало в безум не запав Чи навіть не зробивсь поетом... Ото б то нас обдарував! А справді: жертва магнетизму, Російських віршів механізму Він ледве не осяг в ті дні На диво дивнеє мені. Скидавсь він сильно на поета, Як при каміні сам один Курникав idol mio він Або солодке Benedetta*, І в полум'я, мов крізь туман, Ронив пантофлю чи роман.

      Мій кумир (італ.).— Ред. Благословенна (італ).— Ред.