слова.
L
Чи дочекаюсь я свободи? Пора, пора! Той час наспів! Броджу над морем, жду погоди10, Маню вітрила кораблів. Коли, змагаючися з морем, Його розпуттям неозорим Помчуся, сповнений жаги? Пора покинуть береги Мені ворожої стихії, І там, де ясно мерехтить Моєї Африки блакить11, Зітхати по смутній Росії, Де я страждав, де я любив, Де серце я похоронив.
LI
Ми вдвох з Онєгіним хотіли В далеких побувать краях; Та примхи долі повеліли Йому на інший стати шлях. Без батька він тоді зостався. Перед Онєгіним зібрався Неситих кредиторів рій. З нас має кожен розум свій: Євгеній, позвів не любивши, Усе, що в спадщину дістав, Їм добровільно передав, По тій утраті не жалівши,— А може, чув він оддаля, Що дядька кличе вже земля.
LII
Що ж? Управитель сповіщає Його писанням жалібним, Що дядько смерті виглядає І попрощатись хоче з ним. Листа проглянувши сумного, Євгеній рушив у дорогу, Валдайську слухаючи мідь, І позіхав заздалегідь, Приготувавшися лукаво Заради грошей до оман (Цим і почав я свій роман),— Та смерть уже скінчила справу; Застав він дядька на столі, Як дань, приречену землі.
LIII
В покоях челядь метушилась; Щоб честь покійному віддать, І друзі, й недруги з'їздились, Людей охочі поминать. Небіжчика похоронили. Попи та гості попоїли, Статечно випили, а там Зостався наш Онєгін сам. До господарства мусить братись Хазяїн поля та лісів, Ставів та лук, що досі жив, Як непоправний марнотратець, І радий, що на іншу путь Йому судилося звернуть.
LIV
День, два — нові були для нього Самотні ниви та сади, І сутінь бору вікового, І плескіт тихої води; На третій поле, гай і трави — Усе було вже нецікаве, А там хилило і до сну; Збагнув він істину сумну, Що й на селі відради мало, Хоч там ні вулиць, ні двірців, Ні карт, ні віршів, ні балів. Нудьга на нього чатувала, І бігала за ним вона, Як тінь чи вірная жона.
LV
Я був народжений для миру Та для сільської глушини: Там краще чути горду ліру, Буйніше квітнуть творчі сни. Дозвіллям тішачись невинним, Ходжу над озером пустинним І far niente* мій закон. Розвіявши ранковий сон, Я віддаюсь життю легкому: Читаю мало, довго сплю, Хисткої слави не ловлю. Хіба ж у віці молодому Не так прожив я в тишині Свої найщасливіші дні?
Безділля (італ.).— Ред.
LVI
Село, любов, дозвілля, квіти, Поля! Я вірний вам давно. Тут радий дать я зрозуміти, Що я й Онєгін — не одно, Щоб
