— Заспокойся, рiдна. Все вже позаду. Тобi нiчого хвилюватися. Найголовнiше, що ти жива, а решта — дрiбницi.
Дiана пiдняла свою руку (
— Це не моя рука. Я почуваю її як свою власну, але... це
— Люба...
— То Дейдра менi не наснилася? Я справдi втратила тiло?
Я зiтхнув i коротко вiдповiв:
— Так.
Якийсь час вона мовчала, уважно розглядаючи свої (
— Допоможи встати, Артуре.
— Але...
— Я хочу переконатися, що здатна ходити. Я
Проти цього я не мав що заперечити. З моєю допомогою Дiана встала i, загорнувшись у плед, обережно зробила кiлька крокiв. Колiн, Морган i дiвчата дивилися на неї як на повсталу з могили... а власне, так воно й було.
— Здається, все гаразд, — полегшено констатувала вона.
— Так, — пiдтвердив я.
— Здається, в мене гарнi ноги.
— Вони чудовi.
— Схоже, я висока i струнка...
— Так.
Дiана змiряла неуважним поглядом присутнiх i пiдiйшла до стiни, де висiло дзеркало. Побачивши в ньому своє вiдображення, вона захоплено зойкнула, i менi навiть довелося притримати її, щоб не впала.
— Тобi подобається? — запитав я.
— Ще б пак! Ранiш я була просто гарненькою, а тепер... тепер я неперевершена красуня! Ти кохатимеш мене i в цьому тiлi, Артуре? Так?
— Як бо iнакше, — вiдповiв я, мiцно обiйнявши її.
— Нарештi ми разом, любий. Бiльше ми нiколи не розстанемося.
— Бiльше нiколи.
Я зустрiвся поглядом з Даною... Господи, що ж тепер?!! „
„
Ми прокинулися...
Що ти накоїла, Дейдро? Що ж ти накоїла?!
Ти не вмiєш ненавидiти, але вмiєш мстити. Твоя помста така витончена, що я нiчим не можу дорiкнути тобi. Я щиро вдячний за твоє жорстоке милосердя, за те, що ти зруйнувала моє сiмейне щастя, повернувши менi колишню любов, за те, що моя старша дочка знайшла матiр, а я знову знайшов бiль...
Дякую за все, Хазяйко Джерела.
