Боротьба за історичну пам'ять українського народу

залишитися незмінним і несхитним: воля України виросла з дружби, бойового братерства народів, а її державність — з Великої Перемоги 1945-го'.²³

Указом Президента Кучми вийшов історико-меморіальний серіял 'Книга пам'яті України', завдання якого — зібрати імена усіх, 'хто поліг в ім'я перемоги'. В редакційній статті завершального тому серіялу — 'Безсмертя — Книга пам'яті України: 1941–1945' читаємо: 'У величезному масиві документальної і дослідницької літератури як вітчизняної, так і зарубіжної, включаючи спеціальне дослідження, виконане за дорученням нині чинної Урядової комісії з цього питання, недвозначно розкрито, що ОУН та її збройні формування утримувалися і вели боротьбу як найманці фашистської Німеччини проти країн антигітлерівської коаліції і затаврували себе як колаборанти фашизму'.²⁴ Вищезгадана комісія такого 'розкриття' не робила,²⁵ а голова комісії публічно заявив, що твердження редакційної статті є фальшивим.²⁶ Ця фальшивка віддзеркалює погляди голови редколегії серіалу і була накинена редакції, проти волі багатьох її членів. Одночасно редакція видала інший варіант книги, з якого вилучено брехливе наклепницьке твердження.

При участі таких чудернацьких вибриків і більш поважних полемік проходить щось подібного до ідеологічної громадянської війни. Йде боротьба за колективну пам'ять українського народу. 'Вітчизняна' версія тягне український народ назад до спільної вітчизни з Росією, 'українська' бажає скріпити українську відрубність від неї. Для прихильників обох версій головні покажчики історичної свідомості та національної ідентифікації зосереджені на вершинах героїзму та трагізму українського народу. У 'вітчизняників' оба ці вияви належать війні: найбільшим горем було винищення українського народу фашистами, а найбільшим історичним досягненням була 'перемога', з якої, за словами Президента Кучми, 'виросла' українська державність. Для них тріумф 'перемоги' став важливішим за здобуття 'незалежністи', а звірства гітлерівської окупації гіршими за голодомор та інші злочини сталінського режиму. На такому ідеологічному роздвоєнні українці будують сьогодні свою молоду державу. Питання на яке вони мусять знайти відповідь: котра з цих двох версій української історії та плекання колективної пам'яті в молодих поколіннях краще надається для державо— та націобудівництва? Спогади Федора Пігідо та щоденник Олександра Довженка повинні допомогти у вирішенні цього питання.

Література

[1] Довженко О. Україна в огні. Кіноповість. Щоденник. — К., 1999. С. 214.

[2] Там само. — С. 205.

[3] Ярославский Ем. Великая отечественная война советского народа // Правда. — 23 июня 1941. На початку всі три слова формулювання писалися з малої букви. Опісля впровадили велику букву для слова 'вітчизняна' і аж у кінці війни почали писати перші два слова з великої букви.

[4] Митинг интеллигенции столицы Украины // Известия. — 28 июня 1941.

[5] Там само.

[6] Довженко О. Щоденник, 12.IV.1942. — С. 198. Див. також с. 132.

[7] Голова Президії ВР УРСР М. Гречуха, Голова РНК УРСР Л. Корнієць і Секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов. До українського народу // Комуніст. — 7 липня 1941.

[8] Довженко О. Щоденник. — С. 191.

[9] Лысенко И. Советские патриоты Киева куют победу над врагом // Красное знамя. — 6 августа 1941.

[10] Ятченко Д. Патріотичний обов'язок радянського вчителя // Радянська освіта. — 8 серпня 1941.

[11] Правда. — 3 марта 1944.

[12] Правда. — 1 мая 1945.

[13] Рильський М. День Перемоги.

[14] Літературна газета. — 5 червня 1945.

[15] Київська Правда. — 26 червня 1945.

[16] Довженко О. Щоденник, 10.V.1946. — С. 327–328.

[17] Lazarev L. Russian Literature on the War and Historical Truth / Eds. John Garrard and Carol Garrard. — World War 2 and the Soviet People. — С. 33.

[18] Лисак М. Методика викладання історії Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1970. — С. 5.

[19] Див.: Хміль І. С. Правдиво — значить конкретно-історично і всебічно (про місце і роль України у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.) // Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність. — Київ, 1995. — С. 38–45.

[20] Британський історик Катерін Мерідийл бачить в монографії І. Т. Муковського і О. Є. Лисенка 'Звитяга і жертовність: українці на фронті другої світової війни' (Київ, 1997) 'приклад недавньої Україно- центрично патріотичної історії війни' (Merridale C. Night of Stone: Death and Memory in Russia. — London: Granata Books, 2000. — С. 469. — Прим. 63).

[21] Коваль В. М. Україна в Другій світовій і Великій вітчизняній війнах (1939– 1949 рр.). — Київ: Альтернативи, 1999. Ця і наступні цитати взяті зі с. 83, 291, 84, 302, 5, 303.

[22] Чайковський А., Шевченко В. Історія України. — Київ: А.С.К., 1999. — С. 212.

[23] Безсмертя. — С. 870.

[24] Там само. — С. 8.

[25] Див.: Проблема ОУН-УПА: Попередня історична довідка. — Київ, 2000.

[26] Заява проф. С. Кульчицького 19 червня 2001 р. на міжнародній науковій конференції '22 червня 1941 року: від поразок до перемоги' в Київському інституті туризму, економіки і права.