Екзекутиви про шкільну акцію. Що її виконала лише своїми членами, вказує те, що виконано її в одну ніч. Матеріяли, як летючки, брошури – були матеріялом ОУН”.
Оборонець Навроцький характеризує підсудних, як „несвідомих своєї кандидатури кандидатів на членів ОУН, яких може пізніше та сама рука ОУН, яка їм дала летючки і доручення виконати акцію, була б по докладнішім і повнім освідомленню про цілі і завдання ОУН, не авансувала на членів ОУН... Слідство не виявило, щоб підсудні в'язали себе внутрішньо-організаційно якоюсь присягою, а принайменше приреченням. А це вказує на те... що ще підсудні не дозріли були до приналежности до ОУН... ОУН не вважала обвинувачених за дозрілих до дефінітивного прийняття їх до ОУН, а тільки вважала їх і трактувала, як кандидатів”.
У великому політичному процесі проти 23 українців, обвинувачених за приналежність до ОУН та проведення шкільної акції по селах Перемищини, що тривав у Перемишлі 16 днів, 6 червня 1934 року засуджено: студ. Мирослава Прокопа на 7 років, студ. Омеляна Антоновича та Івана Кучерепу по 6 років, селян Василя Боднарчука, Онуфрія Конкольовського, Миколу Ткача та Миколу Феника по 5 років, абсольвентку Гімназії Осипу Демчук на 4 і пів року, Ярослава Демчука, Вол. Шдвірного, Мих. Данчука, Теодора Хамуляка, Мих. Хапка, Мих. Сабата, Вас. Конкольовського та Петра Хому по 4 роки, Осипа Івашка, Євгена Гарабача, Дмитра Хамуляка, Олену Федорович, Івана Янковського по 3 роки, тюремного ув'язнення, Миколу Качмара і Ол. Новака звільнено.
СПРОВОКОВАНИЙ ПРОЦЕС
В Самборі закінчився 29 червня 1935 року процес перед судом присяглих проти 13 молодих українців із Дрогобиччини, обвинувачених у приналежності до ОУН. „Цей самбірський процес – подає „Новий Час”[260] – належить до серії спровокованих процесів, а його темним героєм є Нестор Постойко, законспірований комуніст, що зручно послуговуючися протикомуністичними кличами, завів молодих людей до тюрми, як собі цього бажали його компартійці”.
Самбірський суд засудив 24-річного столяра Юліяна Михаця на 8 років, 18-річного учня 7 кл. ґімн. Богдана Звіра на 7 років, 19-річного учн. 6 кл. ґімн. Василя Німиловича на 4 роки, 23-річного м'ясара Василя Николяка на 5 років в'язниці. Також комуністичного провокатора 24-річного столяра Нестора Постойка засуджено на 5 років в'язниці. Інших підсудних: 24-річного кравця Василя Хована, 27-річного маґістра прав Мирослава Тураша, 17-річного Миколу Гальчака, 19-річного учня 5 кл. ґімн. Степана Стапяка, 20-річну кравчиню Іванку Грибович, 19-річну Магдалину Маринчак, 27-річного ґімн. абс. Богдана Іваницького і 16- річну Осипу Еківну звільнено.
СТАТИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЗУЗ ЗА 1929-1934
В „Українському Націоналісті” за травень 1934 року подано статистичне зіставлення політичних процесів проти українців під Польщею. Підставою того зіставлення були повідомлення в українській пресі, тому воно дещо неповне, бо траплялося, що про деякі політичні процеси, головно на Волині та в менших містах Галичини, в пресі не звітовано.
Згідно з цим зіставленням, згадана статистика польського судово-поліційного терору в цифрах виглядає так:
Політичних процесів проти українців відбулося: в 1929 році – 31; 1930 – 27; 1931 – 42; 1932 – 58; 1933 – 79. В тому процесів проти українських націоналістів (з виразним обвинуваченням за приналежність до ОУН) було: у 1929 – 7; 1930 – 9; 1931 – 28; 1932 — 36; 1933 — 54.
Загальна кількість обвинувачених: 1929 – 200; 1930 – 122; 1931 – 296; 1932 – 351; 1933 – 363. З того числа були засуджені: 1929 – 140; 1930 – 43; 1931 – 120; 1932 – 228; 1933 – 246.
Загальна сума років засуду становила: 1929 – 73 років і 7 місяців, 1930 – 99 років і 9 місяців; 1931 – 315 і пів року та два досмертні присуди; 1932 – 4 кари смерти, 7 досмертних присудів і 296 років та 9 місяців; 1933 – 470 років і 4 досмертні присуди. Голова УНДО д-р Дмитро Левицький у своїй промові в польському парламенті 6 листопада 1934 року подав, що за перших 10 місяців 1934 року було засуджено в політичних процесах 247 українців на загальну кількість 764 роки і 11 місяців. Крім цього, в тому ж році були ще 3 досмертні присуди. Значить, за шість років боротьби ОУН проти польського окупанта засуджено (без двох останніх місяців 1934 р.): 1.024 українців на загальну кількість 2.020 1/2 років тюрми, 4 присуди смерти і 16 присудів досмертного ув'язнення.
Ця статистика охоплює всі політичні процеси проти українців, отже, не тільки у зв'язку з діяльністю ОУН, а й теж усі інші справи, як: приналежність до „Пласту”, засуди українських священиків за писання метрик українською мовою, за протидержавні промови тощо. Всі ці „інші” процеси займають помітне місце в статистиці кількости процесів і кількости суджених, – приблизно половину, але цілком маленький відсоток в рубриці засудів, бо в їхніх випадках ті засуди, звичайно, мірялися місяцями ув'язнення. В основному – загальну кару на поверх 2 тисячі років тюремного ув'язнення польські суди пристосували в 1929-1934 роках до круглo пів тисячі засуджених членів ОУН, не враховуючи туди слідчих арештів багатьох тисяч в'язнів, які були звільнені через відсутність доказів їхньої вини.
КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА
[Два дні після атентату на міністра Пєрацького президент Польської Річпосполитої Іґнаци Мосціцький видав дня 17 червня 1934 року розпорядження[261] про заснування в Польщі концентраційного табору в Березі Картузькій для осіб, щодо яких існує припущення, що вони є загрозливі для держави з політичних мотивів. Засуджені в'язні, або люди арештовані під замітом підозріння конкретного протидержавного проступку не мали бути висилані до Берези, але як і передше, до слідчої карної в'язниці. Про висилку людей до Берези вирішують „чинники загальної адміністрації”. Час побуту в концентраційному таборі був визначений до трьох місяців, але в цьому ж розпорядженні надавалося право адміністраційним чинникам продовжувати затримання „в місці відокремлення” – така була офіційна назва концентраційного табору – на дальших три місяці, а потім ще по три місяці, в безконечність. Це розпорядження уможливлювало повну сваволю поліції, старостів і воєводів засилати до концентраційного табору людей, проти яких не було доказів вини, тільки припущення в політичній непевності і вирішати, як довго вони мають там сидіти.]
Дня 5 липня 1934 року такий табір відкрито в порожніх будинках колишнього російського манастиря, а потім російських касарень у малій місцевості Береза Картузька[262] на Поліссі, 92 км. на північний схід від Берестя, при залізничному шляху Берестя-Барановичі. У перші дні існування табору туди відставлено з тюрем понад 200 в'язнів, у тому приблизно 120 українських націоналістів, якихось 40 членів польської партії „Обуз Народово-Радикальни” і приблизно 40 комуністів.
Факт, що інформація про створення польського концентраційного табору появилася зразу після вбивства Пєрацького та що перші континґенти засланців до табору в Березі рекрутувалися саме з в'язнів, арештованих при нагоді масових ув'язнювань у зв'язку з убивством Пєрацького, – цей факт міг би викликати враження, що якраз атентат на міністра був причиною зорганізування того концтабору. Але воно не цілком так. Концтабір у Березі Картузькій для ув'язнення у ньому політично небажаних елементів, насамперед українських націоналістів, для засудження яких не було достатніх причин, заплянував якраз Пєрацький, як міністер внутрішніх справ Польщі. Це був час, коли Польща нав'язувала з гітлерівською Німеччиною щиросердечну дружбу і хотіла наслідувати большевиків і Гітлера в методах знешкідливлювання політичних противників режиму. Підготова до спорудження концтабору в Польщі почалася ще з доручення Пєрацького, а систематичність, послідовність та безоглядність у продовжуванні плянів, що їх виявляв Пєрацький, дають підстави припускати, що коли б його не вбито, то під його керівництвом такі концтабори було б зорганізовано
