Частина друга
ДЖЕРЕЛО ПРИЧИННОСТІ
…За дверима почулися кроки багатьох людей. Забряжчали ключі. Григір схвильовано глянув на дівчат.
— Прийшли по наші душі. Дівчаточка, я навіть не знаю, як вас втішити. Ми в цих тілах не Космократори, а лише слабенька тінь їхньої могутності. Готуйтеся до найгіршого. П’ятдесяті роки двадцятого століття — апофеоз культу страшного тирана.
— Але ж у цій реальності результати можуть бути інші, — зауважила Галя. — Досить значні відмінності. У нас культ Леніна, а тут — Троцького.
— А режисер той самий: Сталін, — гірко сказав Бова. — Не сподівайтеся на випадковості. Тримайте контакт з Горіором. Уважно дивіться в очі зустрічних людей. Корсар запевнив, що нам назустріч ідуть інші Космократори. Коли зберуться всі — спалахне повна пам’ять.
— Як вести себе? — запитала Юліана. — Що відповідати? Мовчати? Чи скласти якусь легенду?
— Лише повна правда врятує нас, — суворо промовив Григір.
— Повна правда? — прошепотіла Юліана. — Але ж вони вважатимуть нас божевільними… або містифікаторами…
— Треба витерпіти все. Можливо, нас навіть згодом відправлять до психіатричної лікарні. Хіба це найгірший варіант? Проте спочатку з нас постараються вибити якісь безглузді визнання.
— Як вибити? — Сполохано кинулась Галя.
— Буквально. Певен, що в цій реальності чекісти не дуже відрізняються від наших. Тим більше якщо злигалися з нацистами Гітлера. Важливо, щоб наші відповіді були спокійні, впевнені, доброзичливі… і логічні. Малюйте перед ними вражаючу картину величного Всесвіту, де триває герць між творцями і руйнаторами. Хай вони вибирають — куди їм іти. Увага! Двері відчиняються…
«Допит провів керівник слідчої групи Міністерства Державної Безпеки Української Комуністичної Республіки Сергій Мудрий.
— Попереджую: відмова від показань або свідомий обман слідчих органів карається, відповідно до кримінально-процесуального кодексу УКР, на строк до п’яти років позбавлення волі. Ясно?
— Ясно. Проте я не збираюся обманювати вас або ухилятися від щирої відповіді.
— Тим краще. Ваше прізвище?
— Я вже казала при затриманні.
— Ви повинні говорити це кожного разу, коли вас запитують. Ваше прізвище?
— Самійленко.
— Ім’я?
— Катерина. Чернече ім’я Марія.
— Спочатку світське. Про церковні справи потім. По батькові?
— Іванівна.
— Суспільний стан?
— Дворянка. Але після постригу все це не має значення.
— Ми теж гадаємо, що ваше дворянське походження не має жодного значення після Світової Революції. Хіба що органи ґрунтовніше аналізуватимуть ваше генеалогічне древо, щоб зрозуміти мотиви вашого злочину.
— Про який злочин ви говорите? Адже мене ще навіть не допитано. Якесь непорозуміння…
— Наші органи, громадянко Самійленко, без причини не затримують людей. Якщо ви потрапили сюди — можете не сумніватися: ви будете покарані. Суворіше чи м’якше — це вирішить суд.
— Але я не розумію…
— Згодом зрозумієте. Прошу відповідати на мої запитання, і не вступати в полеміку. Рік народження?
— Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий.
— Ви жартуєте? Я серйозно запитую.
— Я вам серйозно відповіла.
— Ви хочете сказати, що вам дев’яносто чотири роки?
— Навіщо так багато? Всього двадцять шість.
— Проте, громадянко Самійленко, тепер тисяча дев’ятсот сорок восьмий рік.
— У вашій реальності — так. Я вже це зрозуміла. А в моїй — тисяча вісімсот вісімдесятий.
— Про які реальності ви мелете? Реальність одна-єдина. І прошу не корчити дурня. До психіатричної лікарні ви ще встигнете потрапити. Обіцяю вам це. Отже, рік народження?
— Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий від народження Христа, якщо вам треба уточнити.
— Гаразд. Запишемо так, як ви сказали. Але тримайтеся. Ваша основна спеціальність?
— Учителька народних шкіл.
— Освіта?
— Закінчила Вищі курси благородних дівиць.
— Де ви народилися?
— У Києві.
— Адреса?
— Андріївський узвіз. Дім п’ятий, наш родовий притулок.
— Навчалися теж в Києві?
— Так.
— Ви сказали про те, що працювали учителем. Чому потрапили до монастиря?
— Мій світогляд не влаштовував попечителів освіти. Рутина і консерватизм бюрократичної структури самодержавства змусили мене шукати романтичних шляхів самореалізації. їх я знайшла у вихованні юного покоління мрійників, революціонерів, дослідників таємниці буття. Ви повинні б знати, що такі погляди не схвалювалися. Не лише колеги-учителі, керівники шкіл, дворянське середовище, а навіть мої батьки вважали мене психічно неврівноваженою, хворою. Дехто навіть вважав мене одержимою темними силами. Тому наполягали, щоб я прийняла постриг. Так я опинилася в монастирі.
— І це відбулося в якому році?
— У тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому. В червні місяці.
— Угу. Логічно. А де ви зустрілися з подругою… як її?
— З Громовицею?
— Хіба в неї таке прізвище?
— Та ні. Земне прізвище в неї Курінна.
— Саме так. Курінна. Здається — Галина?
— Так. Галя.
— А що означає ваш натяк: земне прізвище? Хіба в неї є й небесне?
— Пробачте, треба говорити про все послідовно. Ми з нею знайомі ще з іншої сфери буття, що має назву Ара. Там її ім’я Громовиця, а моє — Юліана. А в цьому народженні вона — Галина Курінна, а моє прізвище ви вже записали.
— Так, так. Чудово. Прекрасненько. Я збираюся задрімати, а ви мені гомоните казочку: бай-бай, бай- бай…
— Невже ви мені не вірите?
— Чому ж, вірю! Спробуємо логічно завершити вашу версію. Яким чином до вас потрапила Галина Курінна? Ви з нею раніше були знайомі? Маю на увазі не іншу, вибачайте, сферу, а тут — на грішній Землі?
— У цій реальності вона народилася в середині двадцятого віку, а я — в дев’ятнадцятому. Тому зустрітися ми не могли.
— І все-таки зустрілися?
