Щось брязнуло об дорогу зліва, пирснувши навсібіч асфальтовим груддям, перш ніж п'яно завертітися у високій траві. Пропелер.
Барбі вмить уявив себе розрубаним навпіл, як той нещасний байбак, і розвернувся тікати. Щось гупнуло просто перед ним, аж він скрикнув. Але то був не другий пропелер; то була чоловіча нога в синій джинсовій холоші. Крові він не побачив, але крізь розідраний боковий шов виднілася біла плоть і кучеряве чорне волосся.
Ступні при нозі не було.
Барбі побіг з відчуттям, ніби рухається, як в уповільненому кіно. Побачив одну власну ступню в старому пошарпаному черевику, вона попливла вперед і опустилася. Потім зникла позаду, а вперед потягнулася друга ступня. І все це повільно-повільно. Немов дивишся по телевізору повтор якоїсь критичної для бейсбольного матчу перебіжки.
Ззаду голосно гупнуло щось велике, а відтак пролунав другий вибух, обдавши його жаром від п'ят до потилиці. Цей порив, неначе гарячою долонею, ще дужче підштовхнув його вперед. І тоді вже всі думки йому здуло геть і не залишилося нічого, окрім брутальної жаги тіла — вижити.
Дейл Барбара тікав щодуху, рятуючись від загибелі.
Десь через сотню ярдів велика гаряча рука позаду нього перетворилася на примарну долоню, хоча запах палаючого пального — плюс солодкіший дух, що, певне, утворювала суміш розплавленого пластику й горілої плоті, — залишався сильним, долітаючи з подихами легкого бризу. Барбі пробіг ще ярдів шістдесят, потім зупинився і обернувся. Захеканий. Навряд від бігу, подумалось йому, бо він не курив і перебував у добрій формі (тобто… по правді, ребра з правого боку все ще боліли після побиття на парковці біля «Діппера»). Він гадав, що причина в переляку й збентеженні. Його могло вбити падаючими шматками літака — не одним лиш урваним пропелером, — або спалити живцем. Суто випадково йому пощастило.
Тут він побачив таке, від чого йому урвалося його захекане дихання. Він виструнчився, задивившись назад, на місце катастрофи. Дорога була всіяна уламками, так, це справжнє чудо, що його не прибило і навіть не поранило. Неподалік від місця, де зупинився скажений пропелер, правобіч лежало погнуте крило, друге крило стирчало з некошеної тимофіївки ліворуч. На додаток до ноги в синій джинсовій холоші, він помітив відірвану від плеча руку. Рука немов показувала на голову, стверджуючи:
Поза головою з рукою виднілася пом'ята труба фюзеляжу. Барбі прочитав напис: N3J. Якщо там і були колись якісь інші літери, шматок з ними відірвало.
Але зовсім не це зачепило його погляд, забрало в нього дихання. Троянда Катастрофи відцвіла, але в небі залишився вогонь. Напевне ж, горить пальне. Але…
Але воно тонким шаром стікало вниз повітрям. Крізь нього Барбі бачив далечінь — той самий безтурботно мирний, проте тремкий на вигляд, сільський ландшафт штату Мейн. Марево хвилювалося, як над розжареною піччю чи обігрівачем. Виглядало це так, ніби хтось плеснув на шибку бензин і підпалив.
Мало не в гіпнотичному трансі — у всякому разі, приблизно так він і почувався — Барбі рушив назад, до місця катастрофи.
Перше його імпульсивне бажання — накрити людські рештки, але їх було занадто багато. Тепер він побачив й іншу ногу (в зелених слаксах), і жіночий торс, що застряг у ялівцевому чагарнику. Він міг би зняти з себе сорочку і накинути жінці на голову, а що далі? Хоча в нього в наплічнику лежало ще дві запасних сорочки…
З боку Моттона, найближчого міста південніше Честер Мілла, наближався автомобіль, з отих малих джипів-паркетників, і мчав він доволі швидко. Хтось почув вибух або бачив спалах. Допомога. Дякувати Богові за допомогу. Розставивши ноги над осьовою лінією, Барбі став подалі від усе ще стікаючого з неба, на кшталт води по шибці, вогню і, задерши руки над головою, почав ними махати хрест-навхрест.
Водій дав знати одиночним гудком, що помітив сигнал, і натиснув на гальма, залишивши по собі сорок футів гумового сліду. Він вискочив з кабіни ледь не раніше, ніж встигла зупинитися його «Тойота», здоровий, жилавий дядько з довгим сивим волоссям, що спадало з-під бейсбольного картуза з написом «Морські Пси»[11]. Рушив бігом узбіччям із наміром обійти спадаючий вогонь.
— Що трапилось? — гукнув він. — Що тут за бісова приго…
Раптом він об щось вдарився. Жорстко. Нічого такого там не було, але Барбі побачив, як дядькові завернувся набік зламаний ніс. Його рикошетом відкинуло від порожнечі, а з рота, носа й лоба вже текла кров. Він упав на спину, та тут же спромігся прийняти сидячу позицію. Він сидів і дивився на Барбі зачудованими, ошелешеними очима, тим часом як кров з розбитого носа і рота стікала йому на робочу сорочку, а Барбі дивився на нього.
ДЖУНІОР І ЕЙНДЖІ
Двійко хлопців, що ловили рибу біля мосту Миру, навіть не підняли голів, коли над ними пролітав літак, а от Джуніор Ренні на нього глянув. Він був за квартал звідти, на Престіл-стрит, і впізнав звук. То був «Сенека-V» Чака Томпсона. Джуніор подивився вгору, побачив літак, але, отримавши з-проміж дерев болісний залп яскравих сонячних променів просто собі в очі, знов різко опустив голову. Знову біль у голові. Останнім часом головний біль почав відвідувати його частіше. Іноді цей біль гамували ліки. Подеколи, особливо в останні три-чотири місяці, ліки не діяли.
Доктор Гаскелл каже — мігрень. Джуніору вистачало знати, що під час цих нападів йому стає так погано, що хоч вмирай, а яскраве світло іще погіршувало це відчуття, особливо, коли біль тільки починав прокльовуватися. Інколи він згадував, як вони з Френком Делессепсом, тоді ще зовсім малі хлопчаки, палили мурашок. Збільшувальним склом фокусували на мурахах сонячне світло, коли ті виповзали зі свого мурашника чи залазили до нього. У результаті отримували фрикасе «мурашва». А тепер, коли йому починав прокльовуватися черговий біль, мурашником ставала його власна голова, а очі перетворювались на пару збільшувальних лінз.
Він мав двадцять один рік. Отже, так і доведеться все це терпіти, аж поки йому не виповниться сорок п'ять, коли, як сказав доктор Гаскелл, мігрені можуть залишити його у спокої?
Мабуть. Але цього ранку навіть біль його не зупинив. Побачені на під'їзній алеї «Тойота ФорРанер» Генрі Маккейна або «Пріус»[12]Ладонни Маккейн могли б його зупинити; в такому разі він розвернувся б і пішов собі додому, прийняв додаткову порцію імітрексу[13] і ліг би собі в спальні з затуленими фіранками й мокрою ганчіркою на лобі. Може, з послабленням болю і його муки почали б зменшуватись, а може, й ні. Тим чорним павукам варто лиш причепитися…
Він знову поглянув угору, цього разу примруживши очі проти ненависного світла, але «Сенеки» вже не було видно, і навіть дзижчання двигуна (також дратівливе — будь-які звуки дратували його в цьому вкурвленому стані) ущухало. Чак Томпсон з якимсь намареним собі пілотом або пілоткою. І хоча Джуніор не мав нічого проти Чака — взагалі не знав його зблизька, — йому забажалося з якоюсь раптовою, дитячою люттю, щоб той його учень-літун пересрав собі все задоволення і розбився разом з літаком.
В ідеалі, аби ще й прямо посеред автосалону його батька.
Черговий черв болю закрутився в голові, але не завадив йому піднятися по східцях ґанку Маккейнів. Справа мусить бути зроблена. І так вже прострочив свій борг цій сучці. Він мусить втовкти урок Ейнджі.
Немов за викликом озвався голос його матері. Її дратуюче самовдоволений голос.
