справою, що нічого не бачив і не чув. Якби Котька навіть вийшов зараз із кущів, він би його не помітив. І Котька вже хотів вийти, як раптом з протилежного боку вилетіла з кущів стріла і вцілила довгоносому в спину. І одразу ж, розмахуючи луком, з кущів вискочив мускулястий вилицюватий хлопець, розмальований під індіанця, і войовничо загукав:
— Уа-уа-а!.. Чайник, падай!.. Ти вбитий. Падай! Ну!
— Та йди ти, Петякантроп! — скривився довгоносий. — Іди! Не заважай! І взагалі…
— Що значить «іди»?! Ти як розмовляєш з вождем племені делаварів?! — Петякантроп погрозливо виставив уперед нижню щелепу. — Вклею!..
— Ну тікай, ну! — загундосив Чайник. — Що тобі — місця мало?
— А що це таке? — тицьнув луком у бік телескопа Петякантроп. — Гармата, чи що?
— Ні, не гармата. Воно тобі не цікаво. І взагалі… Це мирний об'єкт, військового значення не має. Я ж кажу, тобі не цікаво. Іди.
— А ти, Чайник, грубіян. Що значить «не цікаво»? От мені якраз цікаво. Ану говори, бо зараз вмажу і оцю петрушку твою поламаю.
— От же Петякантроп! Ну чого пристав, як смола? Ну? Ну, йди, тобі кажуть!.. Я ж тебе не чіпаю. І взагалі…
— Ти, Чайник, просто хуліган! Бандит і розбійник. Тебе треба виховувати. Не хотів, але доведеться… — Петякантроп зітхнув, поклав свій лук на землю, потім дуже ловко зробив Чайнику підніжку, повалив його на землю і почав товкти: — Уа-уа-а-а!..
— Пусти! Ну! Пусти!.. — безсило пручався Чайник.
— Кажи, що ти тут робиш? Га? Бо не пущу. Уа-а-а! У-а-а-а!..
— Та… та… козу пасу… По-науковому.
— Що-о? — здивувався Петякантроп і одпустив Чайника. — З оцимо пасеш? — показав він на телескоп.
— А що? — Чайник підвівся. — Для спостереження… Ти ж знаєш нашу Маньку. Це ж не коза, а звір, сатана рогата. Її пасти — згуба для здоров'я. Мельк — і нема. Уже в шкоді. Тому я спеціально й придумав оце-го — «козошукатор».
— Ой, брешеш, — недовірливо глянув на нього Петякантроп. — Я тебе знаю. Став би ти щось корисне придумувати. Це щось інше.
— Ну, кажу ж — правда! Змушений був. Баба мені загадувала і воду носити, і дрова рубати, і… Знаєш, скільки роботи вдома! А я визвався козу пасти, По-науковому. Все-таки легше.
— Голова!.. Я теж з дому втік, щоб на городі не гребтися. — Петякантроп зітхнув і раптом підозріло примружився: — А… а фотоапарат нащо?
Чайник розгублено закліпав очима:
— Ну… ну, просто так… і взагалі…
— Що — може, портрети кози робити? Га? — грізно підступив до нього Петякантроп. — Розігруєш мене? Дурником вважаєш?! Думаєш, як у тебе двійок нема, то ти вже… От я тобі зараз покажу «козошукатор»! — він схопив Чайника за груди і знову повалив па землю. — Я тобі зараз зроблю портрет… Коза не впізнає!..
— Пусти!.. Ну! Пусти! — знову запросився Чайник.
— Я тебе зараз розіграю! По нотах! — товк його Петякантроп. — Ти у мене зараз заспіваєш!.. Ану співай! Ну!
— Ой!.. Пусти!.. Ой!.. — скрикнув Чайник.
— Сам винен. Було б правду казати.
— Ну… ну я… дивлюсь на небо… і взагалі…
— «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю», — проспівав Петякантроп і зареготав: — Га-га-га!.. А чого?.. Кажи! Ну!
— Ну… ну… — застогнав Чайник. — Ну… я… спостерігаю за НЛО.
— Га? — Петякантроп одпустив Чайника і встав.
— От тобі й «га»! — Чайник підвівся і став обтрушуватися. — НЛО Нерозпізнані літаючі об'єкти. В усьому світі люди спостерігають. Тільки в Америці понад дванадцять тисяч фіксацій. У газеті було написано.
— Га? — Петякантроп роззявив рота.
— Не «га», а інопланетні пришельці. Гуманоїди. От!.. На так званих «літаючих тарілках».
Котька усміхнувся. Зовсім недавно він прочитав книжку естонського письменника Ено Рауда «Історія з «літаючими тарілками», де розповідалися кумедні пригоди естонських хлопчаків, які розігрували один одного інопланетними пришельцями. «Мабуть, і Чайник читав цю книжку. І хоче розіграти Петюкантропа».
— Брехня, — пхикнув Петякантроп. — Наукова фантастика!..
— Фантастика!.. — хмикнув Чайник. — Дуже ти розумієш!.. А читав у «Известиях», що в Петрозаводську було?.. Світлова медуза над містом, променевий дощ. Дванадцять хвилин, А по телевізору? У програмі «Время» показували — яке страховисько японські рибалки витягли з океану! Вчені вважають — плезіозавр, які вимерли мільйони років тому. А з шотландського чудовиська Нессі теж сміялися колись. Теж казали — фантастика!.. Так що тримай себе в руках! І взагалі…
— Га?
— «Га»?.. А кіно «Спогади про майбутнє»? Мій тато сам бачив, розказував… І у пресі писали… Я сам читав… А про Бермудськнй трикутник чув?
— Га?
— «Га»!.. Місце таке в океані, де кораблі й літаки зникають, як бульки на воді. От! По телевізору навіть колись передавали. У «Клубі кіноподорожей»… А тепер, кажуть, там на дні океану піраміду відкрили. Схожу на єгипетську. І там вроді якась цивілізація… О! І, може, ті НЛО звідти й вилітають. І взагалі…
— Га? — Петякантроп тільки те й робив, що гакав і розкривав рота. Видно, вся ця інформація була для нього нова.
— А взагалі… мабуть, усе-таки вони з інших планет, — хитнув головою Чайник. — А що? Раз ми у космос ракети запускаємо, то що — вони не можуть? І взагалі…
— Ну-у… взагалі, звичайно…
— А Тунгузький метеорит? У тисяча дев'ятсот восьмому році. То тільки так вважається, що метеорит, а насправді? Хто його зна… Може, то космічний корабель вибухнув… Інопланетний.
— Га?
— Дерева повалило на площі дві тисячі двісті квадратних кілометрів. Що це тобі — жарти? Добрий мені метеоритик.
І тут раптом Петякантроп замість «га» сказав несподівано:
— Баба.
Чайник рвучко обернувся і скривився.
Котька глянув у той бік, куди дивилися хлопці, і побачив згорблену бабу з мішком за плечима, що підійшла до кущів. Крекчучи, баба скинула мішка на землю і випросталася.
— Ху-у! Втомилася… — і раптом голос її набрав сили й задзвенів: — О! Васько?! Ти куди ж це дивишся, опудало? А де Манька? Либонь, у шкоді?
— Що? Манька? — стрепенувся Чайник. — А… зараз-зараз, — він заметушився біля телескопа і, припавши до нього оком, почав водити туди-сюди. — Не хвилюйтеся, бабо. Не хвилюйтеся! Зараз усе буде гаразд… зараз… Одійдіть!.. Одійдіть, бабо! Не застуйте!.. Ви закриваєте об'єктив козошукатора. Одійдіть! Зараз… зараз ми її… тую Маньку… Зараз…
— Ну ж чортова робота, — похитала головою баба. — Нещасної кози не впасе… Ну!..
— Зараз… Зараз… — продовжував водити туди-сюди телескопом Чайник. — Тут нема. І тут нема. Гм… Складний випадок… Дуже важкий об'єкт, але… одну хвилиночку… Зараз… зараз…
— Дома таке робиться… — скрушно хитала головою баба. — У дворі, як після татарської навали, зайти не можна. Просила — поможи прибрати. І діжка розсихається, налити треба. І дрова… Так ні — «Пастиму козу по-науковому!..» От тобі й маєш…
— Та ваша коза — це диявол у козячій шкурі. За її пасіння молоко видавати треба. Як на шкідливому
