- Послухай, ти! - висунулися з кущів Вовчі голови. - Забув, що в заповідниках галасувати заборонено?
- Ой! - зіщулився од несподіванки Зайчик. -
Я ж тихенько.
- Воно ще й пащекує! - підступився ближче старий Вовк. - Порозпускалися - далі нікуди. Та не тремти, хоч перед смертю будь героєм! - гримнув він і вдарив Зайчика лапою.
- Поміркуйте, що з мене за наїдок, - краще йдіть за гору, там ціла отара овець і нема пастуха.
- Ану замовкни! - махнув лапою старий Вовк,
І Зайчик умовк навіки.
Пообгризали вовки заячі кісточки, тоді й радяться:
- Підемо за гору, а раптом Зайчик правду казав.
Сніданок вийшов на славу. Вовки понаїдалися, аж сопіли. Прийшли до лісу, полягали під кущем. Коли це старий Вовк каже:
- Що не кажіть, а мені Зайчиська шкода.
- І мені, - додає другий Вовк. - Він, коли розібратися, нам не збрехав.
- Як подумаю: кому він що погане зробив? - витер лапою скупу сльозу старий Вовк.
- Та годі вам побиватися, - мовив наймолодший. - Єдине, що можна;- вшануємо його останки...
І Вовки, схлипуючи, поплелися до місця заячої страти. Поскладали кісточки, обклали їх річковими валунами, а на найбільшому з них написали:
«ДОРОГОМУ ЗАЙЧИКОВІ ОД ВІРНИХ ДРУЗІВ!»
ОЦІ МЕНІ ЧОЛОВІКИ
- Геннадію, поки я накручу бігуді, зроби невеличку послугу.
- З приємністю, кішечко.
- Тоді швиденько, - одна нога там, друга - тут, - збігай в ательє. Це навпроти універмагу. Третій поверх, другі двері зліва. Поспитаєш Наталю Павлівну. Не забув її ім'я?.. Я так і знала. Це все від твоєї природженої неуважності. Тобі випадало колись спостерігати, як інші чоловіки дбають за своїх дружин?
- Чоловіки як чоловіки.
- Звичайно, вони першими вистрибують з автобусів і забувають про дружин, як ти вчора.
- Ну, замріявся... Не забувай усе ж таки про концерт.
- Гаразд, скажеш Наталі Павлівні... Спершу попроси пробачення за суботу. Бо через тебе я в суботу запізнилася на примірку.
- Але ж ти з годину проговорила з сусідкою у коридорі.
- Не май звички заперечувати - слухай, що тобі кажуть. Передай Наталі Павлівні, що я завітаю у... Ах, як я шкодую, що вийшла заміж за такого телепня. Яких я хлопців мала - не тобі рівня! Один з них уже професор...
- Так що ж усе-таки переказати Наталі Павлівні?
- Домовся з нею на ранок... Куди ти біжиш? Я зранку, здається, не зможу. Як ти думаєш, коли мені краще піти?
- Мені однаково.
- Так, але я повинна приготувати тобі сніданок.
- Тоді йди ввечері.
- Тобі аби мене збутися!
- У такому разі йди в обід. А зараз не забувай, що ми поспішаємо на концерт.
- Гос-по-ди! Він і порадити не вміє! Повтори, що я тобі наказувала.
- Вибачитися пе... перед кравчинею... - заїкався Геннадій.
- І що у тебе за звичка так багато говорити! Ну й чоловіки пішли - нікуди через них вчасно не встигнеш!
ОЩАДЛИВИЙ
Сидір Іванович Рогалик, шляхетний чоловік, величавою ходою ішов на роботу й у всіх подробицях пригадував учорашнє:
«Яка уважна і гречна людина наш генеральний директор: потиснув руку, про все розпитав, за виконання завдання подякував. Це ж тепер, може, й у святковому наказі...»
Рогаликові думки нараз обірвав різкий міліцейський свисток.
- .Громадянине, ви порушили правила вуличного руху! - козирнув постовий.
- Нічого я не порушував - іду собі, як усі.
- Тут переходу немає!
- Дивно, а колись був.
- Помиляєтесь. Рогалик споважнів:
- Я цією дорогою, можна сказати, ноги свої сходив.
- Виходить, це не вперше? Тим більше, платіть штраф і не затримуйте.
- А може, я не маю ні копійки?
- Покажіть документи!
Це, ясна річ, не влаштовує Рогалика.
- Слухай, старшина, давай розійдемося по-мирному. Що ж ти думаєш, я гроші сам малюю? Трудову копійку йому гони!
- Гаразд, громадянине, щоб більше не порушували. Такі переходи дороги небезпечні для життя..
Перейшовши на протилежний бік вулиці, Рогалик буркнув:
- Мудрагель знайшовся, давай йому штраф! Так я тобі й заплачу - тримай кишеню ширше.
Прийшов на роботу. Тільки всівся за столом, аж це начальник постачання Дудочка:
- Біда, Сидоре Івановичу! Знову за простій вагонів штрафують.
- І на багато?
- Півтисячі затягне.
- Так і без штанів можна лишитися!
- Хіба ж тут наша вина, - скривився Дудочка. - В'їлися на нас залізничники.
- Ну, гаразд, тільки попереджаю: щоб це було востаннє! - Сидір Іванович каліграфічне вивів: «Переказати залізничній станції...»
ВИСОКА ЕРУДИЦІЯ
Я навшпиньки пройшов до зали й непомітно всівся в останньому ряду. Промовець на трибуні якраз говорив про фауну і флору. Виступав запальне, із знанням справи. Та під кінець виступу почав допускати деякі неточності.
- Товариші! - вибіг я на трибуну. - Хіба ж можна так легковажно фальсифікувати біографію нашої Землі? Хто нам дав таке право?
Зал притих од несподіванки. Я ж, окрилений справленим враженням, наступав широким фронтом:
- Попередній товариш повинен соромитися - адже ж малюку тепер відомо, що археоптерикс був не чим іншим, як проміжною формою між птахами та плазунами! І ніякий він не велетень. Коли хочете знати, то цей птах був завбільшки з нашу ворону.
Опісля мого виступу на трибуну вийшов якийсь дідок і почав мене громити запитаннями:
