пальцями – слизька текстура... Рука ослабла й впала додолу, розтерши кров по щоці. Через секунду по тому ж місцю протекла сльоза.
Усе.
Фа мінор дієс.
Отямилась, коли холод торкнувся до неї. Вона підвела свої червоні від сліз очі і побачила її – Смерть в образі жінки. Стояла над нею, як завжди в білому, з блідою шкірою і довгим смоляним волоссям. Як і досі, в її зіницях прірва. В своїх руках вона тримала шматок світла, чистого, мов вранішня роса – його душа. Стискала свої долоні, аж поки вони не притиснулось одна до одної, а шматочок світла проблиснув в складках її сукні, аж поки не заплутався у них. Смерть нарешті глянула на Христину, простягла до неї худорляву руку, зняла з підборіддя краплю солоної води, а той палець, на який прийняла, притулила до своїх сухих уст. Потім неквапливо пішла. З кожним кроком вона все більше розчинялася в повітрі, лишаючи за собою туманні спогади...
Та ось вона зупинилась. Обернулась назад – Христина стояла в неї за спиною у двох кроках від неї. У відчаї дівчина хотіла щось зробити їй – вирвати волосся, розірвати сукню абощо – але вчасно зрозуміла, що такі витівки можуть пройти тільки зі звичайними смертними. Тут потрібне щось інше...
Після хвилини очікування, Смерть криво усміхнулась (,,Та що ти мені зробиш, шмаркачка-недотепа?”) й продовжила далі свій перехід до незримості. Христина остаточно розгубилась. Ні, вона цього так просто не пробачить...
Підходить до раковини, затикає спуск ганчіркою, набирає багато води. Вдих-видих. Вона занурює голову.
30 секунд
Вода просто крижана.
Хвилина
Важко дихати, проте терпимо...
2 хвилини
Лице обмерзло, легені здавлює... Хочеться підняти голову.
2 хвилини 46 секунд
Вона не дає собі здатися.
2 хвилини 52 секунди
Подумки перебирає всі події, що трапились з нею за останній час:
3 хвилини
Вона захлинулась.
...Легенько завивав вітер. Гілля дряпало шибки. Розкриті двері здирали паркет. Тихо в місті, порожньо в місті...
