«САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»

Вашою живе він кров'ю,
Глянь же! Пазури сталить!

Стоїть явір над горою,
Все киває головою,
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потічок близько,
Видко воду аж до дна.

Нащо ж думати-гадати,
Що в селі родила мати?
То у тих хай мозок рветься,
Хто високо вгору пнеться.
А я буду собі тихо
Коротати милий вік,
Так мені мине все лихо -
Щасний буду чоловік.

Гей ти, нудьго проклята! Ся докучлива печаль…

Гей ти, нудьго проклята! Ся докучлива печаль
Гризе мене затята, як міль плаття чи ржа сталь.
Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!
Де не буду, я з тобою завжди всякий час,
Ми - як риба із водою, хто розлучить нас?

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!
Звіряку злу заколеш, як візьмеш гострий ніж,
Нуди ніяк не збореш, хоч меч свій і сталиш.
Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!

Добросердечне слово лиш може врятувать,
Що завсігди готове думки всі обійнять.
Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!
Христе, ти - меч верховний, а піхви - наша плоть,
Почуй наш крик, сліз повний, дай думи прополоть.

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!
Твій голос рідний з неба нам буде провіщать,
Що блискавкою, громом треба полк нуди прогнать.
Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом-чадом!

Чистий можеш буть собою…

Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Непорочність - ось тобі броня,
А невинність - крем'яна стіна.
Щит, меч і шолом - буде тобі бог.

Світе, світе безпорадний,
Вся надія - угорі,
Маєш сумнів - то нещадний
Вихор розмете на прі.
Непорочність - се Сігор, повір,
А невинність - ось небесний двір.
Там побувай і там почий.

Бомб се місто не боїться,
Ні підступності, ні стріл.
Хитрих мін не застрашиться,
Ні пожежі, ані стрільб.
Непорочність - ось де діамант,
А невинність - ось священний град.
Там побувай і там почий.

Ворога в сім граді люблять,
їм віддружують тепло,
Силу для чужого гублять,-
І не відають про зло.