на Юді, чи не вся? — а Костянтин чув, як на щоку його вилазить четверта, венеційська зморшка, що врізається й перехрещується з усіма попередніми — сарацинською, хозарською й слов'янською, сплітаючись із ними в чотири неводи, закинуті на одну рибу. Він дав свій перший золотий якомусь трубачеві за його гру і запитав триязичників, чи відгукнеться військо на голос труби, якщо той голос не буде йому зрозумілим? Ішов 869 рік, і Костянтин думав про Боеція Равенянина, який помер у 43 роки. Зараз вони стали ровесниками. Після цього Костянтин був викликаний папою до Риму, де зумів захистити правовірність своїх поглядів і слов'янського богослужіння. Разом із ним знаходився Методій та їхні учні, висвячені в Римі.
Згадуючи своє життя і слухаючи церковний спів, він думав: так, як одна людина, маючи талант до якогось діла, за час хвороби все ж робить його знехотя й невміло, так і хтось інший, хто до того діла не чує хисту, і без хвороби робить його з такою ж нехіттю й невмілістю...
Якраз тоді в Римі співали слов'янську літургію, і Костянтин віддав свого другого золотого хористам в церкві. За давнім звичаєм, третю монету він поклав собі під язика, постригся в один із грецьких монастирів у Римі й у 869 році помер під новим іменем яко Кирило.
ЛОВЦІ СНІВ
ЛОВЦІ СНІВ — секта хозарських священиків, захисницею якої була царівна Атех. Вони вміли читати чужі сни й могли жити в них, як у своєму домі, а мандруючи ними, ловили потрібну їм здобич — людину, річ або тварину. Зберігся запис одного з перших ловців снів, у якому говориться: «Вві сні ми почуваємо себе, як риба у воді. Часом ми зринаємо зі сну на поверхню, ковзаємо поглядом по узбережжю, але тут же занурюємося знову, швидко і пристрасно, бо добре нам тільки на глибині. Під час тих коротких виходів на суходолі ми бачимо якесь дивне створіння, млявіше від нас, звичне дихати інакше, ніж ми, й приліплене до тої суші усією своєю вагою, а проте позбавлене тієї насолоди, в якій ми живемо, наче у власному тілі. Бо тут, унизу, насолода й тіло нерозлучні, вони — одне ціле. Те створіння зовні — то теж ми, але ми через мільйони років; між нами і ним, окрім років, лежить і страшне прокляття, яке впало на того, хто зовні, бо він одділив тіло від насолоди...»
За легендою, ім'я одного з найвідоміших читачів снів було Мокадаса аль-Сафер. Він зумів найглибше увійти в таємницю, він умів ловити рибу в чужих снах, умів відкривати брами в чужих сновидіннях, умів занурюватися в сни глибше, ніж будь-хто інший перед ним, — аж до Бога, бо на дні кожного сну лежить Бог. А потому щось сталося, і він уже ніколи не зміг читати снів. Він довго думав, що сягнув вершини, і йти далі в тому містичному вмінні більше нікуди. Для тих, хто пройде дорогу, дорога вже не потрібна; через те вона їм і не дається. Але всі навкруги думали інакше. Якось вони оповіли про те, що сталося, царівні Атех, і тоді вона пояснила їм випадок Мокадаси аль-Сафера:
МЕТОДІЙ СОЛУНСЬКИЙ
МЕТОДІЙ СОЛУНСЬКИЙ (біля 815-885) — грецький хроніст хозарської полеміки, один зі слов'янських апостолів, просвітитель східного християнства, старший брат Костянтина Солунського — Кирила. Він народився в сім'ї візантійського управителя Солуні — друнґарія Лева і рано випробував свої можливості на посаді управителя однієї зі слов'янських областей, очевидно тої, що лежить біля річки Струмиці (Стримона). Він знав мову своїх слов'янських підданих, які мати бородаті душі й носили взимку за пазухами птахів, щоб ті їх гріли. Незабаром, у 840 році, він переїхав до Бітинії на Мармурове море, але згадку про своїх слов'янських підданих ціле життя котив перед собою, наче м'яч. У книгах, на які посилається Даубманус, записано, що там він навчався в якогось монаха й одного разу той сказав йому: «Читаючи, ми не маємо дару приймати все написане. Наша думка ревнива до чужої думки і щоразу затінює її, а в нас немає місця для двох пахощів одразу. Ті, хто живе під знаком Святої Трійці — чоловічим знаком, — ті, читаючи, вбирають непарні, а ми, що під знаком числа чотири — жіночого знаку, — читаючи, вбираємо лише парні речення з наших книг. Ти і твій брат не прочитаєте з одної книги однакових слів, бо книги наші існують лише в єднанні чоловічого й жіночого знаків...» Крім того, Методій навчався ще від одної особи — від свого молодшого брата Костянтина. Часом він помічав, що той його молодший брат мудріший від творця книги, яку він саме читав. Тоді Методій починав розуміти, що даремно гає час, закривав книгу й розмовляв із братом. На малоазійській землі в монастирській колонії Олімп Методій постригся в монахи, а незабаром до нього приєднався і брат. Вони дивились, як пісок, розвіяний великоднім вітром, щоразу на свято відкриває на новому місці якусь прадавню пустельну церкву й залишає зверху рівно стільки, скільки потрібно часу, щоб її освятити й відчитати всередині «Отче наш», а потім знову засипає назавжди піском. Тоді він почав снити по два сни одразу, і звідти пішло повір'я про те, що в нього буде й дві могили. У 861 році він разом із братом вирушив до хозарів. Це не було чимось новим для двох братів зі Солуні. Від свого навчителя й приятеля Фотія, який підтримував зв'язки з хозарами, вони чули про той могутній народ і знали, що він на своїй мові проповідує свою власну віру. Цього разу Методій за наказом зі столиці виступав як свідок і помічник Костянтина в полеміці на хозарському дворі.