Крюс Джеймс
Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Джеймс КРЮС
ТIМ ТАЛЕР,
або ПРОДАНИЙ СМIХ
Роман
Переклад з нiмецької Лiсняка Юрiя Яковича
Роман вiдомого письменника з ФРН Джеймса Крюса у фантастичнiй манерi розв'язує складнi етичнi питання, розкриває перед юними читачами проблеми людської моралi.
Джеймс Крюс - молодий талановитий захiднонiмецький письменник, автор кiлькох повiстей, вiршiв i радiоп'єс для дiтей.
У книзi 'Тiм Талер, або Проданий смiх' Джеймс Крюс у фантастичнiй манерi розв'язує складнi етичнi питання, розкриває перед дiтьми проблеми людської моралi.
ЗМIСТ
Вiд автора.
Книга перша. УТРАЧЕНИЙ СМIХ
Перший аркуш. Бiдний хлопчик
Другий аркуш. Картатий чоловiк
Третiй аркуш. Виграш i втрата
Четвертий аркуш. Проданий смiх
П'ятий аркуш. Допит увечерi
Шостий аркуш. Малий мiльйонер
Сьомий аркуш. Бiдний багатiй
Восьмий аркуш. Остання недiля
Дев'ятий аркуш. Пан Рiкерт
Десятий аркуш. Ляльковий театр
Книга друга. ПРИГОДИ
Одинадцятий аркуш. Страшний барон
Дванадцятий аркуш. Крешимир
Тринадцятий аркуш. Бурi й страхи
Чотирнадцятий аркуш. Неможливий заклад
П'ятнадцятий аркуш. Переполох у Генуї
Шiстнадцятий аркуш. Кiнець однiєї люстри
Сiмнадцятий аркуш. Багатий спадкоємець
Вiсiмнадцятий аркуш. У 'Палаццо Кандiдо'
Дев'ятнадцятий аркуш. Джоннi
Двадцятий аркуш. Вiдкриття в Афiнах
Книга третя. МАНIВЦI
Двадцять перший аркуш. Замок у Месопотамiї
Двадцять другий аркуш. Сеньйор ван дер Толен
Двадцять третiй аркуш. Засiдання
Двадцять четвертий аркуш. Забутий день народження
Двадцять п'ятий аркуш. У Червоному павiльйонi
Двадцять шостий аркуш. Маргарин
Книга четверта. ПОВЕРНЕНИЙ СМIХ
Двадцять сьомий аркуш. Рiк у польотi
Двадцять восьмий аркуш. Зустрiч без обiймiв
Двадцять дев'ятий аркуш. Забутi обличчя
Тридцятий аркуш. Справи
Тридцять перший аркуш. Таємнича записка
Тридцять другий аркуш. Чорний хiд
Тридцять третiй аркуш. Повернений смiх ______________________________________________________________________
ВIД АВТОРА
Описану тут iсторiю розповiв менi один чоловiк рокiв п'ятдесяти, що приїхав до Лейпцiга, як i я, наглядати, як друкується одна книжка. (Коли не помиляюся, то була книжка про ляльок та ляльковий театр.) Найцiкавiше в тому чоловiковi було те, що вiн, хоч уже й немолодий, умiв смiятися так приємно та весело, мов десятирiчний хлопчак.
Хто вiн був, я можу тiльки здогадуватись. Невiдомо також, коли дiялась ця iсторiя, та й ще дещо в нiй неясне. (Правда, де з чого видно, що головнi подiї вiдбувалися десь близько 1930 року.)
Треба ще згадати, що писано цю оповiдь у перервах мiж роботою, на зворотному боцi великих вiдбракованих друкарських аркушiв. Ось чому книжка й подiлена на аркушi, хоч по сутi це звичайнiсiнькi роздiли.
Iще хочеться попередити, що вам не багато доведеться смiятися над цiєю книжкою, хоч мовиться в нiй про смiх. Однак зважте й на те, що цей шлях крiзь темряву все ж. веде, хоч i манiвцями, до свiтла.
______________________________________________________________________
К н и г а п е р ш а
У Т Р А Ч Е Н И Й С М I Х
Ну що ж, забились! Але ж хто не знає,
Що смiх людей вiд звiрiв вiдрiзняє!
Адже з того людина й пiзнається,
Що в слушну мить вона смiється.
З прологу до лялькової
вистави 'Липкохвiст'
Перший аркуш
БIДНИЙ ХЛОПЧИК
У великих мiстах iз широкими вулицями ще й досi є на околицях завулочки, такi вузенькi, що з вiкна у вiкно навпроти можна поздоровкатись за руку. Коли чужоземнi туристи, грошовитi та чулi, попадають ненароком у такий завулочок, вони вигукують: 'Ах, як тут мальовниче!'
А жiнки зiтхають: 'Як iдилiчно! Як романтично!'
Але вся та iдилiя й романтика - облуда, бо на околицях живуть люди, що не мають грошей. А хто в такому великому, багатому мiстi не має грошей, той стає понурий, заздрiсний, а часто й сварливий. I виннi в тому не так самi люди, як завулки.
Малий Тiм попав у такий-от вузенький завулочок, як було йому тiльки три роки. Тiмова весела, повненька матуся померла, а татовi довелось пiти працювати на будiвництво, бо тодi саме було безробiття. Отож i мусили батько з сином залишити своє свiтле, гарне помешкання з заскленим балкончиком край мiського парку, i перебратися до вузького завулка, забрукованого кругляками. В тому завулку весь час пахло перцем, кмином та ганусом, бо там стояла єдина на все мiсто фабрика прянощiв. А незабаром у Тiма з'явилася мачуха - худюща, з гострим, нiби мишачим, писком. - i на додачу зведений брат, бiлий як сметана, розпещений та вредний хлопець.
Як на свої три роки, Тiм був хлопчик мiцненький; вiн умiв навдивовижу дзвiнко смiятись i цiлком самостiйно кермував пароплавом, зробленим iз двох стiльцiв, або автомашиною з диванних подушок. Небiжчиця матуся, було, смiялася до слiз, коли Тiм вибирався в подорож по свiту на тих стiльцях чи подушках та вигукував: 'Чах-чах-чах, Аме-ерика!' А от мачуха його за таке лупцювала. I вiн нiяк не мiг того зрозумiти.
Та й свого нерiдного брата Ервiна Тiм не розумiв, бо той виявляв йому свою братню любов, шпурляючи на малого полiняками або вимащуючи його сажею, чорнилом чи сливовим повидлом. Однак найнезрозумiлiше було те, що карали тодi не Ервiна, а Тiма ж таки. Одне слово, стiльки було в тiй новiй оселi незрозумiлого й так воно гнiтило хлопчика, що вiн майже вiдучився смiятися. Лиш тодi, коли був удома тато, лунав iнодi в хатi Тiмiв тоненький заливистий смiх iз кумедним 'iк!' на кiнцi.
Та, на жаль, тепер тато рiдко бував удома, бо працював на далекiй будовi. (Адже й оженився вiн удруге тiльки задля того, щоб не кидати малого сина самого вдома.) Лиш у недiлю мiг тато побути зi своїм синочком. Зранку вiн брав малого Тiма за руку й казав мачусi: 'Ну, ми йдемо гуляти'. Насправдi ж вони йшли на iподром, на кiнськi перегони, де тато, потай вiд мачухи вiдклавши собi за тиждень якусь копiйчину, ставив на котрого-небудь коня. Вiн сподiвався колись виграти на перегонах стiльки грошей, щоб перебратися з їхнього вузького завулка кудись у краще, просторiше помешкання. Але сподiвання тi, як i в бiльшостi грачiв, були, звичайно, марнi. Йому не щастило, вiн майже завжди програвав, а коли й вигравав, то лише на цукерки синовi, на кухоль пива собi та на трамвай.
Малого Тiма перегони тiшили не дуже. Мелькає щось там далеко годi й розглядiти. До того ж перед ним завжди стояло дуже багато людей, i хлопчиковi навiть iз таткового плеча мало що було видно.
Та хоч Тiма й не цiкавили конi й жокеї, вiн дуже швидко збагнув усю механiку гри: коли вони з татом верталися додому трамваєм, а Тiм дiставав трубочку льодяникiв, - це означало, що тато виграв. Коли ж тато садовив його собi на плечi й вони вертались додому пiшки, без цукерок, - значить, вони програли.
Та чи програвали вони, чи вигравали, малому було однаковiсiнько. Бо їхати верхи на татковi йому було
