Євген Наумов
Чарівна круговерть
Повість-казка
Малько-Ванько і допитлива Варвара
Настала тепла літня ніч.
Велике місто поволі засинало...
Один за одним згасали у вікнах яскраво вогні, стихав гуркіт численних моторів.
На околиці міста, у затишному березовому гайку, розташувався літній дитячий садок 'Парасолька'. Спокійна тиша панувала в чепурненькому білому будиночку.
На ліжечках солодко спали діти. В розчинені вікна линуло свіже нічне повітря, насичене духмяними пахощами різнотрав'я.
На веранді погойдувався гамак, у якому дрімала вихователька Олеся Василівна. Навколо неї літали нічні метелики, обвиваючи прохолодою розпашіле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмішка...
Заснув навіть у своїй затишній буді вірний друг дітлахів - пес Яквас. Проте спав він сторожко - після вечері куховарка тітка Килина дала йому велику кістку, яку він не встиг догризти й заховав у найпотаємнішому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазіхнув би на його скарб.
Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру і лагідну вдачу. З його поведінки діти вгадували й характери людей, які з'являлися в садку. Ось приходить відвідувач, а до нього з гавканням підстрибує Яквас.
- О-о! - починає загравати гість. - Гарний собачка! І як же його звати?..
- Яквас! - хором відповідають діти.
- Що?! - дивується той.
- Як-вас! - уже виділяючи кожен склад, повторюють усі й нестримно сміються. Якщо відвідувач теж починає сміятися, то у нього добра вдача, бо жарти розуміє і не ображається. Але були й такі, що сердито буцали Якваса і йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна річ - погані люди. На таких і Яквас сердито гавкав.
Але тепер він спав і бачив чудові сни тільки про добрих людей, які його навперебій частували.
Не спав лише найневгамовніший і найпустотливіший хлопчик - Івасик. За маленький зріст його лагідно кликали - Малько-Ванько. Зараз він з головою укрився ковдрою, щоб усі думали, ніби спить.
Та як він міг заснути?
Або хоча б склепити повіки?
Якщо поруч була...
...ЧАРІВНА КІМНАТА!
Про це сказала Олеся Василівна. А вона ніколи не говорила неправди.
Та воно й так було зрозуміло, що кімната - чарівна.
Якось уранці дядьки в комбінезонах занесли до кімнати великий-превеликий ящик, на якому рябіли барвисті написи та незрозумілі малюнки. Від натуги дядьки голосно кректали.
Цілий день вони там щось робили: грюкали й стукотіли, І нікому, чуєте, нікому з дітей не дозволялося зазирнути навіть у замкову шпаринку цієї кімнати!
Увечері дядьки пішли, й Олеся Василівна замкнула двері. А коли діти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за сукню, вона сказала, що кімната чарівна.
- Зараз туди - не можна. Ось завтра вмиєтесь, поснідаєте, отоді й увійдете й дізнаєтесь про щось вельми цікаве.
- Ой-йой-йой! - аж затупотіли діти з нетерплячки. - А чи не можна сьогодні зайти туди? До завтра ж так довго! Ми не дочекаємось!
- Ні, не можна, - рішуче мовила Олеся Василівна.
- Ну, чому? Чому-у-у-у? - заскімлили діти, а жалісніше за всіх Малько-Ванько.
- Тому, - сказала Олеся Василівна тихим загадковим голосом, і очі в неї зробилися великими, - тому що вночі в кімната щось СТАНЕТЬСЯ. Зараз туди не можна нікому заходити. Навіть мені. А якщо хто-набудь з вас порушить заборону, то він потрапить... побачить...
- Що? - спитала дівчинка Варя. Вона була такою допитливою, що це, мабуть, про неї приказку склали: 'Цікавій Варварі на базарі носа відірвали'. Щоправда, носа їй ніхто не відривав, навпаки, він задерикувато стирчав догори і був усіяний жовтенькими веснянками. - Що він побачить?
- Щось таке, про що я навіть боюся казати, - відповіла Олеся Василівна. Потім стурбовано подивилася на годинника. - Ну, дітоньки, час спати. В ліжечка, в ліжечка!.. - проспівала вона.
Ви самі розумієте, що цього вечора діти ще довго крутилися у своїх ліжечках та гадали: що там у тій загадковій кімната?
То тут, то там жебоніло обережне - щоб Олеся Василівна не почула - перешіптування:
- А я знаю, що там!
- Космічний корабель, ось що! І завтра вранці він полетить!
- Е-ет... Хіба космічні ракети вилітають з кімнат? - пирхнув хтось. - Вони з Байконура стартують.
Худенька задумлива Ванда сказала, що там Котигорошко битиметься із Змієм. Рудий Грицько заперечив: у цій кімната показуватимуть мультфільми - триста серій 'Ну, постривай!'. А товстун Микита був переконаний, що за дверима схована бочка з морозивом.
- Його прямо з Північного полюса привезли. Ось трохи розморозиться за ніч, і вранці ласуватимемо. Суничне, з вершками! - Він аж плямкав у темряві.
- Але ж дядьки несли ящик, а не бочку!
- А в ящику - бочка, - не розгубився ласун.
Помалу всі вгамувалися і поснули. Всі, крім Малька-Ванька - він лежав і напружено прислухався, чекаючи, коли діти поснуть міцно-преміцно!
Тоді він підведеться й увійде до чарівної кімнати.
Адже він помітив те, чого інші не побачили.
Олеся Василівна забула в дверях...
КЛЮЧ!
Малько-Ванько вистромив голову з-під ковдри.
Спальню заливало місячне сяйво.
Панувала тиша. Всі спали. Одні дихали тихо, інші злегка сопіли, а деякі навіть хропли...
Малько-Ванько спустив з ліжка ліву ногу і подивився довкола.
Ніхто не поворушився.
Тоді він спустив праву ногу. І знову тихо.
Він зліз зовсім і ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипіння! То зарипіла підлога.
З сусіднього ліжка підвелася голівка цікавої Варвари, і в Малька-Ванька уп'ялися великі очі.
Дівчинка була такою цікавою, що навіть спала сторожко, боячись проґавити щось незвичайне.
Коли пролунало рипіння, Варя прокинулась і побачила, що біля дверей чарівної кімнати стоїть Малько- Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, він відразу ж відсахнувся.
Та було пізно: цікава Варвара скочила з ліжка.
Малько-Ванько заступив собою ключ і замахав на неї руками:
- Тс-сс-сс! Тихіше! - сичав він і насторожено позирав довкола. На його щастя, ніхто більше не прокинувся - усі міцно спали.
- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навіщо?
Вона хотіла запитати: 'Ти чого встав? Ти навіщо йдеш до чарівної кімнати?', та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумів її.
- Я нічого, - забурмотів він. - Це я хочу... води напитись.
Але обманути цікаву Варвару було не так просто! Тим більше, що вона вже прокинулась.
- А вода в коридорі! - проспівала вона глузливо і спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!
- Забирайся геть! - нагримав він на Варю. - Немає чого тобі тут робити. Йди спати...
- Не піду! - затялася Варя.
- Підеш! - Малько-Ванько штовхнув її.
