— Ти чого з юнгою із ОВРу[7] побився? Я, чи що, наказував тобі битись? Ти хто? Безпритульний? Ні! Мамин мазунчик? Теж ні. Ти вихованець дивізіону торпедних катерів! Служби Червонопрапорного Балтійського флоту! Значить — із гарної морської сім’ї!
Щоправда, на Шуркових погончиках замість двох букв “БФ” — Балтійський флот — світліла лише одна буква “Ю” — юнга. Погончики були вузенькі — якраз по плечах. Матроси жартували, що з пари погонів старшого лейтенанта Шубіна легко можна викроїти погони для десяти юнг.
Найчастіше його називали помічником моториста, іноді сигнальником, хоч такої посади на катерах немає. Сам Шурко з гідністю говорив про себе: “Я при боцмані”.
По суті, із юнгою із ОВРу він побився через те, що той кепкував з нього і сказав, ніби він служить за компот. Оце вже ні! Усі знали в дивізіоні, чого і навіщо він служить.
Звичайно, присягу на флоті давали лише ті, кому сповнилось вісімнадцять років. Шуркові у 1942 році було всього тринадцять. Та в ту пору у Ленінграді мужніли рано. І він, не ремствуючи і не хизуючись, нарівні з дорослими виконував важку, чоловічу, дуже морочливу роботу — воював…
Що ж до курячої сліпоти, то вона минула дуже швидко — коли покращало харчування. Більше того! Шурко уславився своєю “окатістю” і навіть заслужив жартівливе, а все-таки похвальне прізвисько: “Гострозорий усієї Балтики” і заслужив його саме в нелюбимих шхерах.
Ставлячи міни в розташуванні ворога, Шубін водночас виконував розвідувальні завдання.
Уже на відході, звільнившись од мін, він дозволяв собі трохи “побешкетувати”.
Помітить на березі спалах: засвітиться — потухне, засвітиться — потухне. Це рихтують прожектор. Отже, там прожектор?.. Дуже добре!
Шубін збільшував швидкість. За кормою з’являвся бурун — катер виказував себе. Одразу ж берег оживав. Металися довгі, простягнуті до Шубіна руки прожекторів. Цокотіли кулемети, бухали гармати.
Ого! Островок, виявляється, з вогником!
Боцман теж відкривав вогонь з крупнокаліберного кулемета, стріляючи по прожекторах. Треба ще дужче “роздражнити” ворога, щоб виявити якнайбільше вогневих точок на березі.
Вибравшись на плесо, Шубін скидав за борт димові шашки і проворно відскакував на кілька десятків метрів.
Поки берегові артилеристи з тупою старанністю садили по диму, що розповзався над водою, він, стоячи осторонь, наносив на карту розташування батарей, підраховував по спалахах вогневі точки, визначав скорострільність і калібри гармат.
Шубін з порожніми руками на базу не повертався ніколи.
— Там міни вивантажуємо, — недбало казав він, ще крутіше набакирюючи картуза. — Звідти сякі-такі помі-точки привозимо. Чого ж ходити порожняком? Невигідно. Як то кажуть, бензин собі дорожче…
Та найважливішу “поміточку” Шубін прихопив на початку навігації — в середині травня 1944 року.
Ланка катерів, розвантажившись від мін, уже поверталась додому, як зненацька Шурко-гострозорий неголосно сказав: “Світло!” Шубін одразу застопорив хід.
Вогник над водою був вертикальний і вузький, як кошача зіниця вночі. Трохи поодаль з’явився другий, далі третій, четвертий. Ого! Та тут ціла низка ліхтариків! Це фарватер, огороджений віхами з ліхтариками на них!
Такого моряки ще не бачили ніколи.
Шубін притиснувся до берега, продовжуючи спостереження.
Раптом вогники загойдалися, потривожені хвилею, потім почали послідовно зникати і знову з’являтися.
Довга тінь тихо пливла вздовж ліхтариків, затуляючи їх. Ще мить — і знову темно, вогники згасли.
Що це було? Баржа? Катер з низькою осадкою? Чи підводний човен?
Якщо підводний човен, то, судячи з тіні, він рухався, виставивши над водою лише частину своєї рубки, спливши наполовину. Навіщо було вдаватися до таких запобіжних заходів у тилу своїх гарнізонів, тим більше вночі?..
ФВК? Так, це був ФВК, але не просто ФВК.
На штабних картах гостро заструганим олівцем нанесено ламані лінії. Проти кожної з них стоїть: ФВК-1, ФВК-2 — тобто фарватер військових кораблів. Адже і серед своїх власних мінних банок, сітей, бонів доводиться рухатися з опаскою, обходячи їх стороною. Це як би хід конем, багато разів повторений. І для розвідника завжди спокусливо розгадати цей хід, зрозуміти причину зигзага — кількість і порядок поворотів.
Щойно виявлений ФВК був не тільки секретний: він був незвичайний. Для більшої безпеки його навіть обвіхували плавучими вогниками!
Що ж це за цяця така посувається по ньому?
Шубіну, звичайно, страх як захотілося пристосувати алею ліхтариків для себе, для своїх секретних прогулянок по ворожих тилах. Ото була б витівка, і саме на його смак!
Та ліхтарики більше не спалахували. Світна доріжка в шхерах поманила і вмить зникла, наче її й не було.
ОСОБЛИВО ЦІННИЙ ВАНТАЖ
Командир острівної бази підвів сердиті очі на Шубіна:
— Не шхери — ящик з сюрпризами! Так і жди, якась нова капость виприщиться, — він потарабанив пальцями по столу. — Доведеться в шхери ще разок!
— Єсть, гаразд! — як і завжди чітко “відрубав” Шубін, і навіть тулуб його, виказуючи беззастережну готовність, подався вперед. Та ба, обличчя не спрацювало в такт з тулубом.
— Без мін, без мін! — поквапливо мовив командир. — Непокоїть ця світна доріжка. У мене на карті темно. Це погано, коли на адміраловій карті темно!
Шубін повеселішав, зрозумівши, що мова йде не про мінні постановки.
— Це я вмить, товаришу адмірал! Як то кажуть, одна нога тут, а друга — там. Підстережу цю бедебешку[8] чи підводний човен — хто там плаває, — пристроюся потихеньку в кільватер і…
— Ні, делікатніше треба. — Командир бази підвівся, щільніше причинив двері. — Висадиш мені розвідника в шхерах, зрозумів?
— Ображаєте, товаришу адмірал! Навіщо сторонніх людей вплутувати? Мій юнга побачив світну доріжку. Ми її відкрили, ми й закриємо.
— Ох і жадібний ти, Шубін, до неможливого! Усі груди в орденах, а тобі все мало!
— Та хіба я із-за орденів?..
Додому Шубін повернувся незадоволений адміралом
— Не дає покінчити з цією світною доріжкою, — поскаржився він гвардії лейтенанту Князєву. — “Накажу, говорить, більш тямущого розвідника підібрати, щоб німецьку мову добре знав”, — “Та я й сам, доповідаю, знаю непогано. В училищі при кафедрі ще раз вивчав”. Ні, затявся й затявся! Ти ж його знаєш!..
Нічне небо заволокли хмари, мрячив дощ.
— Погодка наче на замовлення! — бадьоро сказав боцман, щоб підняти настрій свого командира.
Але той промовчав.
У призначену годину Шубін перевів катер до північного причалу. Під дощем сутулився розвідник бази Селіванов.
