— Было отслеживание каждого человека, как он реагирует на те или иные явления. Покупали руководителей, с потрохами покупали. Достаточно посмотреть, как живет Малышев, бывший начальник УВД.
Михайло Клюев:
— Он даже провел пресс-конференцию о том, что он уходит ра ботать в некий СКМ, заместителем в службу безопасности.
Малишев став одним з керівників служби безпеки «Систем Кепітал Менеджмент» — компанії Ахметова. А забезпечити голоси — це завдання отримав права рука Ахметова, голова обласної ради Борис Колесніков.
Сергій Приймачук:
— Борис Викторович Колесников — это житель г. Донецка, он из одного поселка с Брагиным, с Ахметовым. Знаю одно, что на слуху он стал после того, как был убит директор фирмы «Юг» Роман, и Колесников стал потом владельцем. Кстати, это убийство не раскрыто. Потом он был избран в областной совет, а в областном совете депутаты путем «одобрям-с» избрали Колесников председателем облсовета.
— Он имеет какое-то отношение к криминальным структурам?
— Самое непосредственное отношение. По его команде посылали запугивать людей на выборы мэра города Славянска. Это факт. Без Колесникова в области не обходилось ни одно событие.
Схема взяття влади кланом Ахметова була нескладною. Донецька та Луганська області, де він має вплив, дають сукупно до 5 мільйонів голосів. Це третина справи. Обидві області мають голосувати одностайно. Для цього крім тиску на бізнес та директорів підприємств треба підвести ідеологічну базу. Такою стала близькість до Росії. Емісари Ахметова їдуть до Москви і домовляються з оточенням Путіна про підтримку останнього.
Путін підтримує Януковича і рекомендує його Кучмі, який перебуває у повній залежності від російського колеги. Кучма висуває Януковича, усі сили, так чи інакше залежні від Росії або російських капіталів пропутінського походження, кидають на підтримку єдиного кандидата великі ресурси.
Володимир Ар 'ев:
— Для того щоб контролювати область і впливати на виборців, треба тримати під контролем тих, хто виборців забезпечує роботою. Всі підприємці на Донеччині дуже швидко були поставлені під єдиний «дах». Як писав у червні минулого року тижневик «Дзеркало тижня» «…рідко, коли перспективний бізнес має право на існування в регіоні без предметного втручання контролерів. В окремих випадках мова йде про викуп перспективного бізнесу, у більшості — про долю в підприємстві. Найбільш вперті власники в результаті стають найбіднішими. Але це — якщо повезе».
Володимир Ар 'ев:
— Посилення тиску на бізнес, встановлення тотального контролю супроводжувалося діями, які чітко описані в криміна льному кодексі як такі, за які світить в'язниця. Бориса Колесникова — голову донецької облради, праву руку господаря Донбасу Рината Ахметова вже заарештували по одному з таких звинувачень, що його однодумці розцінюють як політичну розправу.
Але за період, поки група Ахметова безроздільно керувала Донецькою областю, люди зазнавали фізичних розправ. Дехто навіть за принципи поплатився життям — підприємці, журналісти, прості люди, які чинили опір несправедливості. Вони сподівалися на те, що нова влада президента Ющенка захистить їх. Але поки що сподівання виявилися марними. Героям наступних історій довелося пережити немало і тоді, і тепер.
Загнати усіх підприємців — і дрібних, і середніх — під єдиний дах непросто. Для цього потрібен час і чітко організована структура, яка займатиметься тільки цим. За свідченнями очевидців, таке спецугрупування існувало. І час був теж — головні події розвивалися у 2001–2003 роках.
Олег Белоусов, генеральний директор ТОВ «Екосинтез», м. Слов'янськ:
— Есть какая-то структура в Донецке в виде мощной серьезной фирмы или нескольких фирм, которые работают на разных рынках. Эта фирма доминирует над всем, от нее зависит, будет существовать мелкий бизнес где-то или не будет. Эта фирма назначает своих представителей. В Славянске до прошлого года была структура «Укрлига». Она охватывала регион: Славянск, Краматорск, Красный Лиман. Но чувствовали себя хорошо, и местные органы власти подыгрывали, потому что решалось это на высоком уровне. Именно через нее решались проблемы финансового плана, проблемы давления какого-то решения вопросов эта фирма и деньгами обладала и властью. И ряд убийств, которые произошли здесь и Игоря Александрова, были связаны с этой структурой.
Краматорськ. З одного боку — промислове місто з розвиненою інфраструктурою. З іншого — його називають кримінальною столицею Донбасу. Молоді місцеві підприємці, як правило, міркують над тим, як непомітно почати свій бізнес. Бо якщо починати голосно і відкрито — на запах успіху злетяться не тільки ті, хто захоче поділитися їх прибутком, але й майбутні консультанти і співзасновники.
Історія людини, яка вирішила діяти самостійно зворушила своєю трагічністю і жорстокістю.
26 вересня 2002 року у Києві зникають сини директора закритого акціонерного товариства «Тяжпромкомплекс» Валерія Карпенко: Денис — директор Краматорського відділення «Укрсімбанка», Дмитро — директор Краматорського пивзаводу. Молоді люди отримували у Києві другу освіту. Тоді ця історія стала відома на всю Україну.
Валерій Карпенко, генеральний директор ТОВ «Тяжпром-комплекс»:
— Когда это произошло, я, конечно, понимал, что хоть их и похитили в Киеве, киевские к этому отношения не могли иметь. Тем более была попытка увести следствие совсем в другую сторону. Я, тогда Янукович был губернатором, попытался к нему обратиться, но Янукович не принял. Заместителем у Януковича работал Логвиненко. Я к нему обратился с просьбой, чтобы он меня свел с Колесниковым. Я понимал, что у Ахметова профессиональная служба охраны, я предполагал, что его люди знают все эти структуры, имеют свои рычаги воздействия. Я обратился с просьбой, чтобы меня свели с Колесниковым, чтобы он меня потом свел с Ахметовым. Логвиненко пообещал, но мне так показалось, что он испугался.
Батько починає пошуки. Звертається до всіх можливих інстанцій, їде в Київ. Результату немає — злочинці продовжують водити його по замкненому колу, вимагають все більше грошей.
Вже згодом Валерій дізнається про те, що сталося найстрашніше і він ніколи не побачить синів живими.
Валерій Карпенко:
— Цинизм этих отморозков был в том, что в день похищения они были убиты. Похитили и убили сразу. Водили меня 1,5 года вместе с сотрудниками СБУ и Генпрокуратуры.
Протягом цього часу злочинці вимагали гроші з Валерія. Над людиною відверто і цілеспрямовано знущалися, бо справа не обмежувалася викраденням з метою викупу. Причина цього злочину — у бажанні підприємця бути самостійним.
Валерій Карпенко:
— Как таковых конфликтов с Донецком или еще где-то не было. Просто было несколько таких ситуаций, где за мной укоренился авторитет независимого предпринимателя. 5,5 лет назад на нас наехала налоговая с Донецкой области. Мы решили судиться. «Ах судиться?!» И понеслось…
Останньою краплею було бажання Валерія Карпенка вивести власне виробництво на новий рівень. Місцевий пивзавод, директором якого був його син Дмитро, отримав кредит.
Валерій Карпенко:
— Когда мы инвестировали, хотели развивать Краматорский пивзавод, в его состав входят три: консервный, дрожжевой и сам пивоваренный. Начали развивать. Инвестиционную про грамму подготовили, 1.000.000 долларов взяли кредита, начали внедрять. Ну, видимо, у части преступников понятие 1.000.000 долларов инвестиционных — это в дипломате наличкой.
Невдовзі після цього сини Валерія Карпенка були убиті.
Слідча група і сьогодні продовжує працювати у Краматорську. Розкриття вбивства потягнуло за собою нескінченний ланцюг з викрадених і вбитих. Нескінченний ланцюг пов'язаних між собою «братків» та правоохоронців.
Валерій Карпенко:
