втрачає розум, як бик під час корриди, коли забачить червоний плащ. Ви самі не раз про це казали. Звинувачення Гуго безпідставні. Навіщо герцогові знищувати ступку і філософський камінь? Припустимо, що він син сатани, як це нам намагається втовкмачити «шановний» доктор без документів. Тоді герцог знищив би не тільки ступку і камінь, а й самого Гуго. Хіба це важко для диявола? Одне заклинання…
— Не слухайте його, сеньйоре Дієго! — переповнений люттю, вигукнув Гуго. — Хіба не бачите, що Адальберто зачарований!
— Не галасуй! У мене й без твого крику голова йде обертом. 1 ти, Адальберто, помовч. Я сам розберуся!
Та капітанів окрик не спинив пілота.
— Усе це нікчемні вигадки Гуго! Ступку і філософський камінь він сам викинув, а нас водить за носа! Платівка підкинута!
— Як це? — не зразу збагнув капітан. Заверещавши від злості, алхімік вчепився
в Адальберто. Гнів надав йому таких сил, що Адальберто, який не чекав нападу, впав на палубу. Не так просто було Хуанові і Доменіко відірвати від пілота Гуго, що шкрябався, як кішка.
В алхіміка почався нервовий припадок. Він рвав на собі волосся, одежу, плакав, качався по палубі. Знеможений, він затих, і тільки плечі конвульсивно здригалися.
— Віднеси його в каюту, Доменіко, дай вина і пильнуй! — наказав капітан.
Матрос кинувся виконувати наказ. Дієго нервово кусав нігті. Він пройшовся по палубі раз і вдруге, зиркаючи то на Адальберто, то на Федю.
— Мгу-у… — прогув капітан. — 3 цим золотом почалась така сама історія, як і з бурею, — Дієго спинився перед Адальберто. — Гуго каже одне, ви з герцогом інше. А вирішувати мушу я сам… — і ніби відповідаючи на свої думки, вигукнув — Але ж я на власні очі все бачив! І ви, герцог, теж були зі мною. Чому тоді не сказали, що Гуго дурить мене?
У Феді майнула думка: взяти та й розповісти всю правду, а там будь, що буде… Але де певність, що капітан повірить? Спробуй знайди ступку на дні океану! А інших доказів немає. Хитро придумано, нічого не скажеш. До ступки додав ще свій міфічний камінь і вийшов сухим з води…
— Якщо Гуго добув філософський камінь, то добуде його і вдруге, сеньйоре Дієго, — відповів Федя. — Так що даремно ви тривожитесь. А ступка — взагалі дурниця, її може замінити будь-яка посудина, — а сам подумав: «Навряд, щоб у Гуго була ще одна ступка з секретом. А якщо є — тим краще. Я його зразу викрию».
— Гм, у ваших словах є рація. Звісно, Гуго, звинувачуючи вас, перебрав міру, але й ти, Адальберто, не далеко від нього відійшов. Я не вірю, що Гуго сам себе обікрав. Будемо шукати, а там побачимо… Хуане, катай у трюм! А ти, Адальберто, в носову надбудову. Корму я огляну сам. І врахуйте, — потряс він палицею, — ніхто ні з місця!
Дієго розчинив двері, пригнувши голову, сховався в тольді. Феді стало жарко: там же фотоапарат, ліхтарик, листівки. Наче прочитавши його думки, Ніанг шепнув:
— Не бійся, я сховав так, що ніхто не знайде…
Спочатку з тольди нічого не було чути. Потім щось загриміло, почулось капітанове: «Іржавий якір тобі в бік!» — і знову тихо. Серце у Феді неспокійно билося. Нарешті з тольди, лаючись, виліз Дієго.
— Цей гультіпака Хуан тольду на свинюшник перетворив!
У Кудряша відлягло від серця. Капітан нічого не знайшов. Зрозуміло, не знайшли ступку та злощасний «філософський камінь» і Адальберто та Хуан.
— Хоч би цей камінь трохи більший був, — бурчав Дієго, — а то хіба помітиш таку дрібноту?
— Може, обшукати команду? — запропонував боцман.
Пропозиція сподобалась, і капітан сам, не довіряючи нікому, обшукав матросів. Ледве скінчився обшук, як Лауреано, що ніс вахту на спостережному майданчику грот-щогли, закричав:
— Земля! Справа по борту земля!
Розділ тридцятий
ОСТРІВ ГЕРЦОГА ПРОМЕНИСТЕАНСЬКОГО
Каравела ожила. Одні подалися на ніс, інші полізли на ванти, щоб краще розглядіти землю, за якою давно скучили.
З каюти вибіг пілот. За хвилину він уже був поряд з Лауреано на спостережному майданчику.
— Гей, Адальберто! — задерши голову вгору, гукнув капітан. — Що там видно?
— Острів, — відповів пілот і, спустившись із щогли, сказав, розводячи руками — Не розумію, звідки він тут узявся? У цих широтах на портулани ніякого острова не нанесено.
— Виходить, ми перші його відкрили! — сказав капітан. — Треба нанести його на портулани і дати назву.
— Давайте, сеньйоре Дієго, назвемо його, хе-хе-хе, на честь герцога! — запропонував Луїс, що крутився поруч.
Федя почервонів як рак. Йому було незручно, він став заперечувати, але капітанові сподобалась пропозиція Луїса.
— Годиться! — підхопив він. — Непогано звучить: острів Герцога Променистеанського! Як ти гадаєш, Адальберто?
— Вдала назва.
У Феді все аж співало всередині. Звичайно, ліпше було б назвати острів Федора Кудряша, проте й так добре.
Каравела змінила курс і повним ходом помчала вперед. Тепер Федя вдивлявся з особливою увагою. Спершу він побачив тільки невелику цятку, яка з кожною хвилиною збільшувалась. Та ось уже на обрії вималювалась вузька синювата смужка.
А тим часом Дієго наказав зарядити гармати і озброїти матросів. Він побоювався, що на острові можуть бути тубільці.
Каравела все ближче й ближче підходила до землі. Ось уже стало видно низькі берегові виступи, скелі. На тлі бірюзового неба темним силуетом підносився конус вулкана з немовби обрубаною вершиною.
Відкриття острова на якийсь час відволікло Дієго від невеселих думок. Та скоро він знову згадав про філософський камінь і ступку. Повторно обшукали все довкола, але, як і слід було чекати, нічого не виявили.
Похмурий, злий Дієго подався до каюти Гуго. Після цих відвідин настрій у нього помітно покращав.
— Старому вже ліпше, — сказав він Адальберто. — Обіцяє, що через місяць одержить новий філософський камінь. Та якщо я знайду того мерзотника, що вкрав у мене камінь, — Дієго скрипнув зубами, — я його четвертую!
Слухаючи капітана, Кудряш думав про своє: неправильно він вчинив, що сховав у тольді фотоапарат, ліхтарик і листівки. Навіщо було це робити? Адже в його рюкзак Дієго навіть не зазирнув.
Вибравши зручну хвилину, Федя разом з Ніангом забрав речі з тольди і поклав назад до рюкзака.
…Вечоріло. Спалахнули перші яскраві зірки.
Боячись, щоб каравела не сіла на мілину або не наскочила на рифи, капітан віддав наказ прибрати вітрила і кинути якір.
Дехто з матросів уже зібрався було вирушити на острів, але Дієго категорично заборонив.
— Зачекаймо ранку. Більше страждали… Якщо ж кому забажалося, щоб його стріскали людоїди чи хижі звірі,— будь ласка, затримувати не буду.
…Всі давно поснули, один Федя не стуляв очей. Він вдивлявся в темряву, де лежала загадкова земля, так несподівано, з легкої руки Луїса, названа островом Герцога Променистеанського. Навколо панувала тиша, тільки чувся тихий плескіт води, що билася об борти каравели. Вже вкотре Федя ставив перед собою запитання: чим же скінчиться оця його незвичайна одіссея? Одні думки мимоволі породжували інші.
