пакунки в багажник, а обидва чоловіки прив’язували ременями свій човен на причепі.

Мабуть, у мене був страшний вигляд, бо Мишка пана Анатоля, забачивши мене, аж писнула.

— Що сталося? Чого вам треба? — грізно спитав пан Анатоль.

Тільки пан Казик зрадів, угледівши Марту.

— Ви знаєте, скільки лящів я спіймав? Щонайменше два кілограми.

— Замовкни, Казику! — гримнув на нього Анатоль. — Не думай, що ти рибалка.

— Ви вже від’їжджаєте? — хрипко спитав я.

— Так, — поквапливо відповів пан Казик. — Бо Анатоль каже, що тут риба не клює. Ми їдемо на Нідське озеро.

— Ти забагато говориш, Казику, — буркнув Анатоль. — Цього пана не повинно обходити, куди ми їдемо.

Я похитав головою.

— Мене цікавить лише, де ви домовились зустрітися з Вацеком Краватиком.

Запала тиша.

Пан Анатоль ще грізніше нахмурив лоба. Пан Казик дивився на мене здивовано.

— Ми не домовлялися зустрітись, — промовив він несміливо.

Пан Анатоль узявся руками в боки й, виставивши вперед праву ногу, став навпроти мене, наче вождь, який уже послав своє військо в битву.

— Замовкни, Казику! — гримнув він на приятеля. — Не втручайся! Це моя справа. Тільки моя, — підкреслив він. — Я можу зустрічатися з ким хочу й де хочу, а вас це зовсім не обходить.

Я показав рукою на пакунки й клумаки з постіллю, що лежали на траві.

— Який з цих клумаків належить Краватикові?

Лише тепер мої друзі зрозуміли, що означає другий варіант. З гурту молоді вийшов Орнітолог. Він вийняв з кишені своє службове посвідчення.

Пан Казик спитав приятеля:

— Ти справді умовився зустрітись з Краватиком?

— То ніякий не Краватик, — накинувся на нього пан Анатоль. — То князь спінінгу, ти, рибальська дрібното. А ви, — звернувся він до Марти, — фальшива королева. Це неможливо, щоб така молода дівчина змогла зловити вудкою тридцятивосьмикілограмового сома.

— А ви знаєте юридичні закони? — спитав Орнітолог, підсунувши йому під ніс міліцейське посвідчення.

— Я поважаю правила й закон, — гордо випростався пан Анатоль.

— Ви знаєте, яка кара чекає того, хто допомагає приховувати злочин? Ви знаєте, що в отих клумаках, які залишив вам Вацек Краватик?

— Ні… — збентежився пан Анатоль. — Він теж хоче ловити рибу на Нідському озері. Але яхтою туди важко добратися. Тому він вирішив залишити яхту в Ілаві й доїхати до Нідського озера автобусом. Ми забрали в нього два клумаки з речами, щоб він не носився з ними.

— У нього є автомашина в Сем’янах, — втрутився я.

— Так? — здивувався пан Анатоль. І в нього виникла підозра.

— Які це клумаки? Будь ласка, розпакуйте їх, — коротко, але категорично розпорядився Орнітолог.

Пан Анатоль показав на човен на причет.

— Вони там, — сказав він покірно. — Два великі й важкі пакунки.

За мить клумаки вже лежали на траві перед нами. Незважаючи на підозру, пан Анатоль усе ще сумнівався.

— Але пан Вацек зовсім не злочинець, — бурмотів він.

Він перестав бурмотіти й ремствувати, коли ми розв’язали шнурки, і з товстих ковдр, якими, здавалося, були обмотані постіль та гумові матраци, висипалися прегарне бурштинове намисто, браслети, більше десятка предметів, зроблених із золота. У другій ковдрі був старовинний золотий сервіз, яким до війни пишався музей в Е.

— Звідки… він усе це… виловив? — простогнав пан Анатоль.

— З озера, — відповів я.

— Спінінгом? — наївно спитав пан Анатоль.

Я запам’ятав гучний регіт, яким привітали ми слова лицаря спінінгу.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×