1644-го, нудьгуючи без війни та походів, він збирає 2400 охочих козаків і за добру плату водить їх у Францію допомагати тій державі воювати з Іспанією.
Після повернення на Україну Хмельницький знову був військовим писарем; і року 1646-го його разом із старшими козацького реєстрового війська Барабашем та Ілляшем викликав король до Варшави. Польський державець хотів тоді проти волі панства розпочати війну з Туреччиною і вмовляв козаків роздратувати турків морським походом так, щоб ті самі оголосили війну Польщі. Щоб прискорити цей випадок, він доручив Барабашеві передати на Січ 5000 злотих на полагодження військових чайок. А на подяку козакам король передав через того ж Барабаша грамоту, якою козацькому військові поверталися всі його давні права, а кількість реєстровців збільшувалася на 20.000 душ. Тут же з рук Владислава козацька старшина отримала бойову корогву кармазинового кольору, булаву й інші військові клейноди.
З радісною надією на кращу долю рідного краю їхав од короля до Чигирина Богдан Хмельницький, аж тут він довідався, що польські пани й сенатори так приборкали Владислава, що він мусив зректися всього, що пообіцяв козакам; лукавий же Барабаш, прислуговуючи шляхті, сховав королівського універсалу з козацькими привілеями й наказав Хмельницькому нікому про нього не говорити. Та Богдан із тим не погодився. В нього вже наболіло серце за покривджене козацтво, і в голові визрівала думка відплатити польським панам за всі знущання. Тому він хитрощами відібрав у Барабаша універсал і, маючи його в своїх руках, почав поширювати про нього чутку поміж козаками, показуючи цю грамоту короля своїм однодумцям і прихильникам.
Народна дума так оповідає про цю подію та про початок козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького:
Як із день-години Зчиналися великі війни на Україні, Отоді ж то не могли обібратись, За віру християнську одностайно стати; Тільки обібрався Барабаш та Хмельницький, Да Клиша Білоцерківський. Отоді вони од своїх рук листи писали, До короля Владислава посилали. Тоді ж то король Владислав листи читає, Назад одсилає; У городі Черкаському Барабаша гетьманом наставляє: “Будь ти, Барабашу, в городі Черкаському гетьманом, А ти, Клишо, у городі Білій Церкві полковником, А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоч писарем військовим”. Отоді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував, Тільки півтора года. Тоді ж то Хмельницький добре дбав, Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав, А ще дорогими напитками його вітав І стиха словами промовляв: “Гей, пане куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий, Чи не могли б ми з тобою удвох королівських листів прочитати, Козакам козацькі порядки подавати, За віру християнську одностайно стати?” Отоді ж то Барабаш, гетьман молодий, Стиха словами промовляє: “Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий, Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати, Нащо нам козакам козацькі порядки давати? Чи не лучче нам з ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати?” Отоді-то Хмельницький на кума свого Барабаша Велике пересердя має, Ще кращими напитками вітає. Отоді-то Барабаш, гетьман молодий, Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь, Дак у його і спать поваливсь. Отоді Хмельницький добре дбав, Із правої руки з мізинного пальця щирозлотий перстень ізняв, Із лівої кишені ключі виймав, З-під пояса шовковий платок висмикав, На слугу свого вірного добре кликав-покликав: “Гей, слуго ти мій, повірений Хмельницького, Велю я тобі добре дбати, На доброго коня сідати, До города Черкаського до пані Барабашевої прибувати, Королівські листи до рук добре приймати”. Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав, На доброго коня сідав, До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував, До пані Барабашевої у двір уїжджав; У сіни ввійшов, шличок із себе скидав; У світлицю ввійшов, низький поклон послав; Тії значки на скамні покладав, А ще стиха словами промовляв: “Ей, пані, - ти, пані Барабашева, гетьманова молодая! Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий, На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети зчиняють, - Веліли вони тобі сії значки до рук приймати, А мені листочки королівські оддати: Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким Удвох прочитати І козакам козацькі порядки давати?” Отоді ж то пані Барабашева, гетьманова, Удариться об поли руками, Обіллється дрібними сльозами, Промовить стиха словами: “Ей, не з горя-біди моєму пану Барабашу Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким Великі бенкети зчинати! Нащо б їм королівські листи удвох читати? Не лучче б їм із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати? А тепер хай не зарікається Барабаш, гетьман молодий, На славній Україні огнів та тернів ізгашати,
