Котрий козак не має в себе шаблі булатної, Пищалі семип'ядної, Той козак кий на плечі забирає, За гетьманом Хмельницьким ув охотне військо поспішає. Отоді ж то, як до річки до Дністра прибував, На три часті козаків переправляв, А ще до города Сороки прибував, Під городом Сорокою шанці копав, У шанцях куренем стояв; А це од своїх рук листи писав, До Василя Молдавського посилав, А в листах приписував: “Ей, Василю Молдавський, Господарю Волоський! Що тепер будеш думати й гадати: Чи будеш зо мною биться? Чи мириться? Чи городи свої Волоські уступати? Чи червінцями полумиски сповняти? Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?” Тоді Василь Молдавський, Господар Волоський, Листи читає, Назад одсилає, А в листах приписує: “Пане-гетьмане Хмельницький, Батьку Зинов-Богдане Чигиринський! Не буду я з тобою ні битися, Ні миритися, Ні городів тобі своїх волоських уступати, Ні червінцями полумисків сповняти; Не лучче б тобі покоритися меншому, Ніж мені тобі, старшому?” От тоді ж то Хмельницький, як ті слова зачував, Так він сам на доброго коня сідав, Коло города Сороки поїжджав, На гору Сороку поглядав І ще стиха словами промовляв: “Ей, городе, городе Сороко! Що ти моїм козакам-дітям не заполоха, - Буду я тебе доставати, Буду я з тебе великі скарби мати, Свою голоту наповняти, По битому таляру на місяць жалування давати”. От тоді-то Хмельницький, як похваливсь, Так гаразд - добре й учинив: Город Сороку у неділю рано знадобіддя взяв, На ринку обід пообідав, К полудній годині до города Сичави припав, Город Сичаву огнем запалив І мечем сплюндрував. От тоді-то інші січавці гетьмана Хмельницького у вічі не видали, Усі до города Ясси повтікали, До Василя Молдавського стиха словами промовляли: “Ей, Василю Молдавський, Господарю наш Волоський! Чи будеш за нас одностайно стояти? Будем тобі податі давати; Коли ж не будеш за нас одностайно стояти, Будем іншому пану кров'ю вже голдовати”. От тоді-то Василь Молдавський, Господар Волоський, Пару коней у коляску закладав, До города Хотині од'їжджав, У Хвилецького капітана стацією стояв, Тоді ж то од своїх рук листи писав, До Івана Потоцького, короля польського, посилав: “Ей, Іване Потоцький, Королю польський! Ти ж бо то на славній Україні п'єш-гуляєш, А об моїй ти пригоді нічого не знаєш; Що ж то в нас гетьман Хмельницький, русин, Всю мою землю Волоську обрушив, Все моє поле коп'єм ізорав, Усім моїм волохам, як галкам, З пліч голови познімав, Де були в полі стежки-дорожки, Волоськими головками повимощував, Де були в полі широкії долини, Волоською кров'ю повиповнював”. От тоді-то Іван Потоцький, Король польський, Листи читає, Назад одсилає, А в листах приписує: “Ей, Василю Молдавський, Господарю Волоський! Коли ж ти хотів на своїй Україні проживати, Було б тобі Хмельницького у вічні часи не займати, Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати. У першій війні На Жовтій Воді. П'ятнадцять тисяч моїх лицарів стрічав -
