невідомо за що засланого до Сибіру Дем'яна Многогрішного, вже був обраний новий гетьман Самойлович, і він через своїх посланців умовив царя не брати Дорошенка під свою руку, а краще затвердити гетьманом обох берегів Дніпра його, Самойловича, обіцяючи не вимагати для України окремих прав, як на цьому наполягав Дорошенко.
Московський уряд визнав Самойловича гетьманом усієї України і звелів Ромодановському йти з військом і допомогти своєму ставленику забрати Правобережжя. Спільники, переправившись через Дніпро, опанували Каневом та Черкасами й почали переманювати на свій бік правобережні полки. Дорошенко хотів іще позмагатися, але український люд і козаки відсахнулися од нього. Торішнє перебування турків на Україні переконало всіх, що Дорошенко продався бусурманам, а перебудова в Кам'янці костьолів на мечеті страшенно вразила всіх і ще більше відвернула од нього населення. За якийсь час усі правобережні полки визнали гетьманом Самойловича, а Дорошенко залишився тільки з Чигирином та кількома тисячами козаків.
На 15 березня в Переяславі зібралася рада з представниками від усіх полків, і вона проголосувала за гетьмана Самойловича та за російську зверхність. Туди ж прибув і Ханенко; зрікшись свого гетьманства, якого, власне, вже й не мав, він передав свою булаву Самойловичу разом із рештою артилерії. Клейноди були надані Ханенкові од польського короля через посланців Війська Запорозького, й запорожці вважали їх своєю власністю; гармати ж та коні до них теж були їхні; й вони, зачувши про події в Переяславі, стали вимагати від нового гетьмана, щоб він прислав гармати, коней та клейноди на Січ, але Самойлович знехтував цими вимогами й одразу ж позбувся підтримки в низового козацтва.
Тим часом славний Сірко, опинившись року 1672-го на волі, з початку наступного року знову був обраний кошовим отаманом на Запорожжі, а тієї ж весни, не беручи участі в боротьбі Самойловича з Дорошенком, повів своїх козаків на турецькі міста Аслам та Очаків і, здобувши їх, поруйнував; наприкінці ж літа він ходив на Муравський шлях, вистежив там татарський загін, що хотів пограбувати Слобідську Україну, розгромив його й захопив багатьох татар у бранці. Коли після цієї щасливої перемоги над ворогами Сірко повертався на Січ, то мало сам з усім своїм товариством не дістався в полон. На запорожців наскочила ціла орда татар у 8000 коней, оточила їх у степу й три дні тримала в облозі. Врешті мужній ватажок козаків розгромив бусурманів і пробився з товариством на Січ. А за місяць славний невсипущий лицар опинився із запорожцями за Бугом, захопив Тягиню, спалив її і спустошив Буджак аж до Білгорода.
Глава 59. Лжецаревич Сімеон у Січі
Скуштувавши сибірського заслання, Сірко став вороже якось дивитися на російську зверхність і, дізнавшись, що Дорошенко хотів скоритися Самойловичу, відраїв йому це робити; на початку ж року 1674-го на Січі сталася подія, що ще дужче розсварила Сірка з московським урядом. Ще коли він ходив під Тягиню, на Запорожжя прибув із кількома донськими козаками молодий парубок, що звав себе сином царя Олексія Михайловича Сімеоном. Він розповідав, начебто його за наказом батька було ув'язнено й заслано до Соловецького монастиря за те, що він ударив свого діда з боку матері - Милославського. Тому, мовляв, він, рятуючись од неволі, і втік із монастиря на Січ, сподіваючись, що козаки дадуть йому притулок.
Прибувши на Січ, Сірко довго умовляв невідомого гостя сказати правду і, боячись бога, не дурити Війська Запорозького; але той божився, що каже правду. Щоб вивірити парубка, Сірко підмовив січового пан-отця допитати його, як на духу, про те, хто він; коли ж гість і на сповіді перед хрестом присягнув, що він справді син московського царя, то Сірко повірив усьому, що зайда розповідав, і повірив так, що ніхто не міг заронити в його душу сумнів. Тому парубок залишився жити на Січі, й товариство, з наказу Сірка, поводилося з царевичем дуже чемно й добре годувало його.
Невдовзі після того Сірко спорядив перший після тривалої перерви похід запорожців чайками на море, хоч, на жаль, з історії невідомо, куди саме плавали козаки і що вони з того мали. На початку березня 1674 року Сірко знову вже був на Запорожжі, а за кілька днів туди прибули царські посланці Чудинов та Щоголєв із наказом захопити самозванця Сімеона й привезти його до Москви. Сірко зустрів росіян урочисто, але тільки-но зайшла мова про царевича, він сказав, що вірить йому, а не посланцям. 12 березня Сірко скликав раду, й на ній царські посли передали кошовому царську грамоту з проханням видати їм самозванця; в ній же запорожців запевняли, що царевич Сімеон прожив на світі всього чотири роки й давно помер. Коли текст зачитали, то Сірко не повірив, запідозрюючи, що грамота підроблена боярами. Вклонившись раді, він сказав: “Отамани-молодці, й ви, панове товариство, Військо Запорозьке Низове! Коли ж воно у нас бувало, щоб ми видавали когось, хто приходив на Січ шукати собі притулку? Як цього одного видамо, так Москва всіх нас по одному розволоче! Цей хлопець не злодій, і не харциз, а певний царевич!”
Після промови кошового козаки з обуренням стали вигукувати, що бояр треба втопити, бо вони хочуть обдурити військо. На майдані зчинився такий гармидер, що самому ж Сіркові довелося заспокоювати запорожців, аби пожаліли його, кошового, й не топили послів.
Цей випадок показує, як Сірко обстоював давні запорозькі звичаї про волю всякого, хто приходив на Січ. Так само він учинив і в іншому випадку, коли того ж року захопив Дорошенкового посланця Івана Мазепу, що віз листа до великого візира султана: він не видав його ні Самойловичу, ні боярину Ромодановському, незважаючи ні на які їхні вперті домагання.
На цій же раді Сірко звертався до товариства із словами: “Пошлемо сказати Дорошенкові, щоб не віддавав клейнодів Ромодановському, бо в Ромодановського така правда: як одібрав клейноди в Юрка Хмельниченка, то не оддав нам, Війську Запорозькому, - то так і тепер зробить!”
Після ради Іван Сірко ще довго приватно розмовляв із Чудиновим, дорікаючи московському урядові й бояринові Ромодановському за всякі кривди на Україні й за те, що Ромодановський, пообіцявши йому в листі царську милість, згодом, коли Сірко, повіривши на слова, поїхав до нього, - віддав його в неволю.
Врешті всі наради й розмови скінчилися на тому, що Сірко того ж місяця вирядив царських послів із Січі; до Петра Дорошенка ж од усього Війська Запорозького послав представником Степана Білого з 25 товаришами, щоб умовити його не віддавати неньки України, “під неправдиву, як він казав, московську зверхність”, а спільно із Самойловичем обстоювати її од усіх сусідів.
Коли Чудинов прибув у Переяслав до Ромодановського й розказав про події на Січі, той зараз же послав у Мерефу наказ арештувати дружину й дітей Івана Сірка й перевезти їх у Переяслав. Це було новим злочином проти кошового, бо, виряджаючи Чудинова із Січі, він послав до Москви своїх козаків спитати самого царя, чи син його той хлопець, що пробуває на Запорожжі, чи він справді самозванець; і як тільки дістав од царя потвердження, що то не син царя, то зараз же вислав самозванця під вартою до Москви, де його 17 вересня 1674 року було покарано на смерть.
Під впливом запорозьких послів Дорошенко відмовився скоритися Самойловичу й почав оборонятись од нього й од московського війська, та тільки сила його була незначна, і 9 червня його було розбито, а рідний брат Андрій дістав поранення. Не маючи порятунку, Дорошенко знову написав листа до султана й кримського хана, прохаючи, що коли за два місяці не нададуть йому допомогу, то він змушений піддатись цареві.
Глава 60. Напади запорожців під проводом Сірка на татар
У серпні 1674 року турки прийшли допомагати Дорошенкові й опанували Поділля й Брацлавщину, а кримський хан рушив Муравським шляхом на Лівобережну Україну. Самойлович та Ромодановський, дізнавшись про те, зараз же відступили на східний бік Дніпра, і Дорошенко знову почав переманювати до себе правобережні полки.
Сірко, хоч і був душею з Дорошенком, та одвічні традиції Війська Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському голдівникові. Він скористався з того, що татари перебували на півночі, й, напавши на залишений Крим, завдав йому такої шкоди, що хан зараз же повернувся з України назад. Покинув Дорошенка й Калга-Салтан, що був при ньому, і, захопивши на Правобережжі багатий ясир, погнав невольників до Криму. Сподіваючись на зустріч, Сірко засів із запорожцями біля Гаванського перевозу, й коли татари почали перебиратися, він упень розгромив їх, визволив бранців, захопив увесь татарський табір
