Але на нього ніхто не зважав. З вигуків на вулиці друзі нарешті зрозуміли, що Антошка справді у полоні. Дениско вирішив вести загін до Бевзь-города.
А їсти хотілося нестерпно. Сьогодні тільки Кив, Кузька і Муха поснідали як слід, бо Дениска і Лариска вже більше не могли їсти суниць. Боялися, щоб не поболіли животи.
Друзі йшли вулицею і вели велосипеди. Денискові й Ларисці несила було крутити педалі, а їхати пасажирами було ніяково.
Дениско йшов і все пригадував лічилки про їжу. Він не знав, що вчора увечері це саме робив і Антошка.
— Є! — нараз зрадів хлопчик. — Я згадав одну завалящу лічилку. Антошка її точно не знає!
І Дениско проказав:
Безглузда лічилка всіх розсмішила. А на площі раптом з’явилися три нових будиночки. Це були контори.
— Ну, нічого, — сказав Дениско, — нехай будуть.
В них можна навіть жити.
Зате друзі мали тепер справжні харчі. І вони тут-таки, на ганку однієї з контор, посідали снідати. От тільки жаль, що без хліба. Але ковбаса була чудова, полтавська, квасоля — тушкована в томатному соусі, а помідори — свіжі, червоні, тверді. Та й квас був непоганий, хіба що трошки кислий.
Пригостили Кузьку, Кива і Муху. Вони їли ковбасу, квасолю і помідори вперше в житті. Їжа здалася суничним хлопчикам страшенно смачною. А через це вони ще раз поснідали суницями, а квасолю і ковбасу залишили на закуску, як ми залишаємо солодкий компот, фрукти або цукерки.
Навколо шуміли ябеди. Вони побоювалися підходити близько і викрикували здаля:
— А ми все розкажемо!..
— І про три контори!..
— І що Муха з ними їсть!..
Друзі не зважали. Та. коли над площею розлігся голосний крик: «Бе-е-евзики!..» — Дениско насупився і встав.
Діти попрямували до найближчого рогу. Аж коли нараз там виросла курява. За нею Дениско розгледів фіолетові курточки.
— Назад! Другою вулицею!
Дениско сів на велосипед і наказав Киву стати у нього за спиною.
— Лариско, Кузько, по машинах!
І тут почувся тремтячий ображений голосок Мухи.
— А я?
— І ти з нами?
— З вами…
— Нас підстерігають страшні небезпеки!
— Я не боюся!
— Лариско, візьми до себе Муху!
Загін розвернувся, знову виїхав на площу і з неї завернув на другу вулицю. — Бевзики!
Звідтіля теж насувався великий загін.
Бевзики увійшли до міста відразу з усіх боків. Всі виходи з площі були закриті. Ябеди повисувалися з вікон, щоб краще бачити. А ті, що були на площі, попритискалися до стін, щоб не заважати бевзикам узяти Отих Двох.
— Що робити? Що робити? Що робити? — побивалася Лариска.
Вона й так змучилася від хвилювання, а тут ще таке лихо.
— А Кузька тремтить! — наябедничав Муха Денискові.
— Може, ви зволите з ними битися? У мене є підходящий камінчик, — улесливо сказав Кив.
З переляку суничні хлопчики згадали всі свої вади.
Але Дениско мовчав. Він думав: «Як тут не вистачає Антошки! Він би обов’язково щось вигадав!»
Якби не було з ними Лариски, Дениско б не вагався ні хвилини і кинувся в бій. Але сховати дівчинку було нікуди…
Бевзики щільним колом оточили загін. Вони тримали в руках заряджені рогатки. А в наших друзів навіть каміння не було, крім тієї жалюгідної грудочки, що її пропонував Кив.
Наперед виїхали двоє на віслюках. У одного з рота стирчав надломаний жовтий зуб. У другого було півтора довгих рожевих вуха. Піввуха замотано ганчіркою.
Ябеди гукали з вікон і з-під стін:
— А вони нам поставили три контори!..
— А вони ночували у Мухи!..
— А вони…
— А вони…
Кузька схвильовано сказав:
— Це Зубань і Вухань. Радники Бевзя. Погані наші діла. Коли вже приїхали ці — значить із ними все військо.
— Ми наказуємо вам їхати за нами до чорної ями! — проголосив Вухань. — Там уже сидить ваш перший. Якщо ви не послухаєтесь, то вас добряче поб’ють з рогаток, а тоді повезуть силоміць!
Дениско смикав себе за вухо. Треба було виграти хоч трохи часу, може, вдасться знайти якийсь вихід.
— А якщо ми здамося без бою, ви нас не битимете?
— Побачимо, — сказав Вухань.
— А навіщо нас кидати до ями? Нас зовсім не треба кидати до ями!
Дениско озирнувся на друзів: допомагайте!
— А я тут найсильніший, найхоробріший і найрозумніший! — випалив Кузька.
— Чи не зайдете до наших чудових трьох контор? — кланявся Кив. — Спеціально для вас поставили!
— А я все розкажу Бевзю П’ятому, нашому найрозумнішому!.. — подав голос Муха.
— Чики-брики! — гримнуло вороже військо.
— Ми вам і за три контори віддячимо! — підвівся на мотузяних стременах Вухань. — Бач які, три контори поставили!.. А хто вас просив ставити три контори?!
Дениско думав-думав і нічого не міг вигадати.
— А Кузьку, Кива і Муху ми теж кинемо у яму! — докінчив Вухань.
Зубань досі мовчав. А тут і він підвівся на стременах:
— Ми ваш ушіх битимемо, аж поки ви жробитесь шиніми від шиняків і горбатими від гуль!!!
Лариска голосно засміялася:
— Та він шепелявить!.. Оце так генерал!..
Зубань враз позеленів од люті.
— Шміяччя ж мене!.. Ну, жаждіть! — Він напружив голос і підняв над головою якусь торбу: — Я вам жараж покажу Кузьчину матір!
Крик жаху вирвався з сотень горлянок. Ябеди щезли з вікон. Ті, що були на площі, попадали в пилюку. Бевзики посипалися з велосипедів, поховали голови в коліна і завмерли. Кив і Муха теж упали долілиць.
