— Вибачте, Оксаночко, що затримав вас, — ввічливо промовив Горлицький, а далі злегка вклонився.
Він пішов, а Оксана, глипнувши йому вслід, довго не могла збагнути, яка мета цієї розмови. Вона так, зрештою, і не збагнула, що треба негайно сказати Ярославу!
Вона, переступивши поріг господи, в якій вони квартирували, здивувалася: Ярослав, чого ніколи не було, лежав одягнутий поверх ліжка. Невже його хтось підпоїв? Вона наблизилася й якомога ласкавіше спитала:
— Ти вже вернувся?
— В хаті дим… — Ярослав тупо дивився в стелю, очі неприродно блищали. — Імла і дим… У мене залізна голова… Хто замінив мені голову? Чому замість моєї голови залізна?
І чому так темно? Оксано, засвіти… Засвіти… Чуєш?
«Тиф! — Оксана жахно розширила зіниці.— Господи мій! В нього тиф!..» — і покотилися сльози.
Примітки
1
Титул генерала Денікіна (осідок у Таганрозі).
2
Генерал Шіллінг (осідок в Одесі).
3
Тобто 7 листопада за новим стилем.
